Скласти казку про сороку

Про безхвосту сорокуЖила у лісі сорока. Вона вважала себе дуже привабливою, тому часто дивилася в річці на своє зображення. А, коли літала у містечко неподалік, видивлялась себе у блискучих речах. Лісові мешканці зробили її поштаркою, бо стільки новин, як сорока, ніхто більше не знав. Та й літала вона швидко. Та от біда, іноді, коли у сороки не було ніяких новин, вона їх просто вигадувала. Тому в зайчика іноді відпадали вуха, а лисиця губила свій хвостик, коли поверталася з полювання. Небилиці сорока розповідала все частіше, тому якось всі звірі і птахи зібрались на нараду. - Треба її провчити, - сказав ведмідь. Він був найстаршим, тому давно вже головував на зборах. - А як? - спитали зайці. Сіренькі вже й самі почали вірити, що їхні вушка повідпадають, тому притримували їх передніми лапами. - Що сорока любить найбільше? - спитав їжачок. Його всі поважали за розум. - Ми знаємо! - закричали руденькі білочки. - Найбільше сорока береже свій гарний хвіст. - Пропоную за кожну небилицю, яку вона розкаже, виривати з хвоста сороки пір'їнку. - Всі згідні? - спитав ведмідь. - Якщо не перестане розповідати дурниці, залишиться без хвоста. Сорока якраз підлітала до галявини, де зібрались усі лісові мешканці. - А ви чули, що рак щуку ущипнув. Бідна щука навіть з озера втекла... І тут поштарка відчула, що хтось потяг її за хвоста. У лапі лисиці залишилась пір'їна. - За що? Ведмідь розказав сороці про рішення звірів. Але лісова поштарка не сильно переймалась: пір'я на хвості багато, а небилиці вона розповідає рідко. Так і продовжувалося лісове життя. Тільки деколи хтось зі звірят тягнув сороку за хвоста. Того сонячного ранку поштарка якраз летіла до міста за новинами. Але її відображення у річці було якесь інакше. Сорока опустилася нижче, і побачила, що на хвості у неї залишилась лише одна пір'їна. З того часу лісова поштарка розповідала лише правдиві новини. Аїї хвіст за кілька місяців знову став гарним.