Скласти казку про вітерець

Одного літнього дня, коли сонечко лагідно зігрівало омиту дощем землю на узліссі з'явився вітерець. Він був такий маленький і легенький, що нікому не приносив нічого, крім задоволення. Маленький пустун, яким був вітерець, погрався з верхівками трави у полі біля лісу, зібрав там ніжні пахощі польових квітів і поніс їх у ліс. Там до них додав ще запах хвої, пообіймав старого дуба, зірвав з нього ще зелений жолудь і понісся далі. На одній з сосен саме снідала білка. Вітерець хотів з нею привітатись, але тільки вихопив з лапок шишку. - Залишилась без сніданку. Знову треба йти на пошуки їжі, - сумно сказала білочка вслід вітру, який летів собі далі. Вітерцю так подобалось літати, що він піднявся високо в небо, де зібрались порозмовляти кілька хмаринок. З кожним змахом крил сила вітерця зростала. Він навіть не помітив, як розігнав поважних сизокрилих тіток, за що одна з них, розсердившись, вдарила пустуна блискавкою. Та не влучила. Вітерець вже поспішив далі. Аж ось він опинився поблизу села. Вітерець побачив тут кілька маленьких кізочок. Вони захоплено грались між собою. - Доженіть мене! - крикнула одна з трьох маленьких рогатих тваринок. - Я не буду бігти, ти старша, тому в тебе довші ноги, - відповіла інша кізонька. - Давай, краще поскачемо, - запропонувала третя. Вітерець зачаровано спостерігав за грою, повільно просуваючись пасовиськом. - Тільки вітру не вистачає. - прожужжала муха біля вітерця. - Всі нас відганяють: і кози, й корови та коні. Вже й спокійно політати не дають. З іншої сторони коник-стрибунець скакав з травинки на травинку. «Треба йому допомогти», - подумав вітерець і легенько дмухнув. Але коник не втримався і перелетів через кілька травинок відразу. Він піднявся й здивовано оглянувся. А вітер поспішив далі. Біля однієї з хат бігали курчатка. Вітерець почав гратися з цими жовтенькими живими м'ячиками, підкидаючи їх вгору. Малюки трохи лякались, але ця гра їм подобалась. Та вітерцю треба було летіти далі. Він прошепотів малюкам, що повернеться завтра й помчав вгору. Сонце починало нещадно припікати. Вітерець все більше нагрівався. Аж ось він побачив, як неподалік заблищала вода. Це на сонечку виблискував ставок. Пустун-вітерець торкнувся крилом води, підіймаючи в повітря безліч малесеньких краплинок, які його освіжили та осіли на камінцях і травичці. Вітер втомився. Він був маленьким і тому не мав ще сили літати цілий день. Якраз за річкою на полі було сіно. Вітерець зробив собі м'якеньку постіль і ліг відпочивати. А завтра він шукатиме своїх старших братів. Може, вони візьмуть його з собою?