«Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя», - писав Олесь Гончар...

Твори геніального поета ніколи не бувають прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Схиляєшся перед силою його духу, характеру.  Трагічною була його доля. Сирітство, поневіряння в наймах. І це в періоджиття, який вважають найсвітлішим, найщасливішим. Одна - однісенька за все життя усмішка долі - звільнення від кріпацтва. Яким треба було бути сильним і цілеспрямованим, щоб за кілька років надолужити те, що набувається десятиріччями: здобути освіту, оволодіти майстерністю художника, а потім шляхом самоосвіти стати одним з найосвіченіших людей свого часу.  Та життя готувало йому все нові й нові випробування. Десять років заслання. Та зламати його героїчний дух не вдалось: " Караюсь, мучусь, але... не каюсь! ".  Як часто люди сьогодні в сірій, тяжкій буденності відступаються від високих ідеалів, черствіють, байдужіють, думають тільки про власний достаток. Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Він завжди турбувався про народ. Власна доля? Що вона порівняно з долею рідної Вітчизни?  Мені однаково чи буду Я жить в Україні, чи ні... Та не однаково мені,  Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні...    Шевченко для нас - це не тільки те, що вивчають у школі, а й те, чим живуть, з чого черпають життєві сили., любов до України. Свою Україну любіть, Любітьїї... во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.