Твір мініатюра минуле мого міста

Київ вражає своєю багатоликістю: з одного боку — це велике сучасне місто, а з іншого — кожна стара вулиця — це історія, що завмерла в часі й просторі. І хочеться зупинитися, подумки зануритися в той далекий час, коли біля Золотих воріт стояли відважні русичі, коли матері благословляли своїх синів у далекий похід і терпляче чекали їхнього повернення. Трагічні звістки про своїх чоловіків та синів сприймали киянки мужньо, і єдиною втіхою було те, що гинули мужні воїни заради рідної землі, рідного краю.  У Києві мирно вживаються й сучасне (модернове), і старожитнє, вони ніби доповнюють одне одного, прокладаючи місточок з минулого в майбутнє. Здається, що кожна вулиця пов'язана з якоюсь знаменною чи трагічною подією в історії нашої Батьківщини. Ось, наприклад, Банківська вулиця з її чудернацьким архітектурним витвором — Будинком химер (цікава й незвичайна історія створення цієї будівлі), неподалік — офіційно велична споруда приміщення Конституційного Суду.  А Софія Київська? Це таке незабутнє враження, коли маєш можливість доторкнутися рукою до кам'яних стін, які були ще за часів Ярослава Мудрого! Або пройтись Андріївським узвозом і поговорити з митцями — умільцями, які прямо на вулиці пропонують свої твори: від звичайного «ширпотребу» до дійсно мистецьких витворів.  Чи побувати в будинку Булгакова, який знаходиться неподалік. Або спинитися поруч із пам'ятником такої неоднозначної у ставленні до княжих справ княгині Ользі й подумати про тлінність людського буття та невмирущість історії.  Можна здійснити екскурсію на територію Києво-Могилянської академії, саме в ній кілька століть тому навчалися передові мислителі Європи, тут був і Г. Сковорода з його незабутніми філософськими поглядами.  Але Київ — це не тільки святкові вулиці. Це й безпритульні діти, яких можна зустріти на Хрещатику в переходах метро, і безліч реклам і вивісок англійською мовою (які ж ми були патріотичні, коли боролися з російськомовними написами!). Та попри всі проблеми, які є в кожного міста, відчуваєш, що ти — в столиці.  ...Проводжають навесні гостей міста квітучі дерева — символи Києва — каштани. Вони урочисто тримають канделябри суцвіть, ніби гостинні господарі: раді були вам, приїздіть ще до нас.