Твір на тему "Козак журби не має, з біди не заплаче" або "Продовжіть історію Павлуся і його сестри" на 12-15 речень(за твором А.Чайковського "За сестрою")

Прочитано  останнi  рядки  оповiдання  Володимира   Винниченка   Федько- халамидник, в якому автор розповiв про двох хлопчикiв Федька i Толю. Про Федька ми дiзнаємось з перших же рядкiв розповiдi: розбишака, наче бiс який сидiв у хлопцевi, босявка, сибiряка, пробий голова,  вiд  якого немає спокою всiй  околицi.  Герой  твору  постає  неабияким бешкетником: то навмисне руйнує пiсковi хатки  захоплених  грою  в будiвництво  друзiв,  то   вiдбирає   у   них   паперового   змiя, виливає передбачливо зiбрану  дощову  воду.  Скарг  на  Федька  не злiчити. Виходить, що Федька заслужено прозвали халамидником? Але чому ж серед товаришiв хлопець був лiдером, чому вони не зводили з ним рахункiв за кривди та знущання? Федька друзi  не  боялися,  а  дуже  любили.  Усi хлопцi тягнулися до нього, дорожили дружбою з ним.  Товаришi  знали,  що вiн був добрий, часом тiльки дражнився, пустував по-дитячому, умiв  щось цiкаве вигадувати, цiнували його за вiрнiсть у дружбi, бо  вмiв  берегти таємницi. Коли за витiвки ремiнь батька виховує Федька,  вiн  терпляче,  без слiз терпить покарання, поводиться надзвичайно гiдно: Якби  вiн  схотiв, то мiг би вiдбрехатися, але Федько брехати не любить.  Не  любить  також Федько товаришiв видавати. Батько й сам поважає сина за чеснiсть i вiдвертiсть. Та найбiльше позитивнi риси хлопчини виявляються у порiвняннi  з  Толею. На противагу Федьковi, вiн  був  нiжною,  делiкатною,  смирною  дитиною, чемненьким та чепурненьким. Толя час вiд часу сам  напрошується  у Федькове товариство. Пiсля  ризикованих  розваг  повертався  вiн  додому задрипаний, подраний, з розбитим носом, за що Федька  знову  кладуть  на стiлець i луплять. Тихий Толя настiльки переповнюється  заздрощами до  Федькового  авторитету  лiдера,  що  шукає  способу  принизити ватажка пiдлiткiв i скинути його з трону. Найбiльше схвилювала розповiдь про  перехiд  Федьком  весняноï  рiки.  Коли   халамидник   подолав небезпечний шлях аж у два боки, Толик  вiдчув  себе  прикро  враженим  i вирiшив зробити те саме. I що ж? Федько i тут пожалiв свого заздрiсника: коли панич на крижинi розгубився i почав плакати, хлопець  кинувся  його рятувати. Опинившись  через  це  у  крижанiй  водi,  Федько  ледь  живий вибрався на берег, де вислухав немало  погроз  i  заробив  стусанiв  вiд матерi. Проте i тут не забув захистити Толю, який за звичкою, склав  усю вину за свiй зухвалий вчинок на  Федька.  Тепер  уже  халамидник  робить останнiй у життi благородний вибiр:  вiн  заявляє,  що  сам  пхнув Толика  на  крижину,  i  тим  допомагає  паничевi  уникнути  гнiву батькiв.  Федько  помирає,  бо  його   вдома   не   рятували   вiд переохолодження, а били вже як слiд. А розбещений егоïст без тiнi сумнiву у власних дiях  обмовив  свого рятiвника, потiм спостерiгав  з  вiкна  його  похорон,  бо  було  цiкаво дивитися, як будуть ховати Федька-халамидника, далi весело  перекрутивсь на однiй нозi, i тут вчинивши пiдлiсть, бо пташину, згiдно iз  закладом, Федько пообiцяв Толику тiльки в тому разi, коли не  зумiє  перейти рiчку. Так чистенька, нiжна, з щiчками, як  проскура,  зiпсована  дитина нiде не упускає свого. Читаючи   оповiдання,   вiдчуваєш,   як   автор   любить    людей, вболiває за них, переживає разом з  ними  ïхню  нелегку долю,  спiвчуває.  Цей  твiр  про  добраi  зло,  про   поряднiсть, чеснiсть, про те якою має бути людина.