Уривок із казки сучасного українського поета

Уривок із казки сучасного українського поета
Гость
Ответ(ы) на вопрос:
Гость
Ой розгулялись взимку віхоли, до вікон хатку замели, де під солом’яною стріхою дідусь із бабою жили. Біля віконця якось ввечері сиділи вдвох собі старі та милувалися малечею, що розважалась у дворі. От дід і каже: – Нумо, спробуймо і ми побавитись, стара, – ходім та бабу з снігу зробимо, отак, як робить дітвора! А баба каже:– Не щастило нам діток ростити на віку, – отож хоч нині з снігу білого не бабу зробим, а дочку! І от в садочку перед хатою, напрацювавшися як слід, із снігу білого, пухнатого зліпили ляльку баба й дід. Коли це галка враз пролинула понад садком і на льоту з крила пір’їнку чорну скинула на сніговую ляльку ту. З-за хмар вечірнє сонце блиснуло, зачервоніли промінці,– і враз немов рум’янець виступив на білім ляльчинім лиці. І раптом, дивом-небилицею, дівчатко виникло живе, – з такими синіми очицями, як синє небо зимове, з такими чорними косичками, як чорне галиче крило, з червоними такими щічками, як сонце ввечері було. – Добридень, – каже, – мамо й таточку! Ой, як я вас обох люблю! Ведіть скоріш до себе в хаточку дочку – Снігуроньку свою! Вбирають землю сніжні віхоли в холодний одяг зимовий. А дід та баба щастям-втіхою стрічають кожний день новий. У хатці прибрано, підметено – ні порошинки по кутках, узорні вишивки та плетива на рушниках, на подушках. Та ще й води щодня нанесено, в дворі прочищені стежки, і цілий день так любо й весело лунають співанки дзвінкі. То все дочка, то все Снігуронька встигає все зробити вмить, мов промінь сонця в небі хмурому, усе навколо веселить. Дівчатка й хлопці в хату дідову з усього сходяться села, бо вже Снігуронька привітлива із ними дружбу завела. Гуляють в сніжки, з гір спускаються вона ніде не відстає, морозу зовсім не лякається, в снігу ще кращою стає. Вже й пригрівати стало сонечко. Старі радіють – це ж весна! Та все частіше їхня донечка Сидить замислена й сумна. Вона все рідше посміхається, все тихше пісеньку веде, від сонця в затінок ховається, із дітьми гратися не йде. Ліси й садки убрались зеленню, укрились цвітом запашним, і луки всі–немов застелені квітчастим килимом рясним. Прийшли дівчатка до Снігуроньки: – Виходь, подруженько, до нас! Чому це ти бліда й зажурена в такий ясний веселий час? – Піди, – говорять батько й мати їй, порозважайся, як колись! – Отож вона й пішла з дівчата ми у гомінкий весняний ліс. Дівчата бігали над річкою, збирали квіти на вінки, у лісі стежили за птичками і співи слухали дзвінкі. На купу хмизу десь надибали, розклали вогнище мерщій та й ну стрибати-перестрибувать через вогонь навперебій! Снігурка на дівчат поглянула, розвеселилась, розійшлась, стрибнула теж – і враз розтанула! І вгору хмаркою звилась… І вже нема Снігурки милої, лиш хмарка лине за лісок, і долітає з хмарки білої дзвінкий Снігурчин голосок: – Не плачте, матінко та батечку! Хоч і недовго я жила, та звеселяла вашу хаточку й сама щасливою була. Ось полетять хмарки над нивою ген-ген над степом, за село і там впадуть рясною зливою, щоб все зростало і цвіло. І ви любіть життя і сонечко, радійте квітам і теплу і споминайте вдячно донечку, свою Снігуроньку малу! На уривок з Снігуронька (Наталя Забіла)
Не нашли ответ?
Ответить на вопрос
Похожие вопросы