В якому вірші куліша виражається осуд народу

До рідного народу Народе без пуття, без чести і поваги,  Без правди в письменах, завітах предків диких,  Ти, що постав єси з безумної одваги  Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих!Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово,  Закляв його Боян від кражі й чудоядства:  Одно воно твого життя міцна основа,  Певніша над усі потуги і багатства.Це голос праведний до тебе з домовини,  Промова душ святих, що марно погибали  В страшенних злигоднях двоїстої Руїни…  Останню козаки твоїм тріюмфом звали.О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати,  Потуп ся, счервоній од сорома тяжкого:  Бо мають всі твої сусіди що назвати  Своїм, а ти своїм не назовеш нічого.Що не здобув єси мечем серед Руїни,  Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій:  Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни,  І з материзною ховаєшся мов злодій.На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся,  І зрозумій, який ти азіят мізерний,  Розбоєм по світах широких не пишайся,  Забудь свій манівець, козацький пролаз темний,  І на культурну путь Владимерську вертайся.