Вирш про день Попеди

І живуть у пам'яті народу                                                                                   Його вірні дочки і сини,                                                                                     Ті,що не вернулися з походів                                                                            Грізної,великої війни.                                                                                                                                                             Їх життя,їх помисли високі,                                                                               Котрим не судилось розцвісти,                                                                         Закликають мир ясний і спокій,                                                                         Як зіницю ока, берегти                                                                                       

В огонь закутана земля, Червоні маки, як жар, багровіють, Клич бойовий долітає здаля, Голі згарища де-не-де тліють.Юний хлопець іде з автоматом, Він один – із полону утік І тепер у загін із докладом Поспішає, як горний потік.Він долає і голод, і втому І, навчившись на біль не зважать, По дорозі заходить додому – Батьку уклін низький передать.В хаті мати сиділа ридала, Постарілась за декілька днів І ледве та сину сказала: “Вбили німці… на груші висів…”І до свіжої батька могили Син у розпачі бідний припав, Каже: “Скільки було в тобі сили, Хоч і хворий, а село захищав.Я клянусь, що фашистам помщуся, Хай і життя своє покладу, Я нічого уже не боюся, Я помщуся… хоч сам пропаду!”Через день з ворогами зустрівся, По вбивцях стріляв з автомата, Як орел, що на жертву пустився, Нищив, душив свого ката.Коли кулі у нього скінчились, Знов став жертвою син-захисник, Очі в очі з фашистом зустрілись, От і все… вмер, та не зник.Бережіть себе і своїх близьких, якщо знаєте ветеранів, то виразьте їм свою вдячність за наше мирне небо над головою.автор: Оля Лук’яненко