Внутрышня ы зовнышня полытика петра сагайдачного?

5. Зовнішня політика гетьмана 5.1. Політика щодо Речі Посполитої. Домовленості з польським королем  П. Конашевич бачив усі образи, утиски та гноблення, заподіяні польською владою рідному народові. І водночас він свої удари спрямовує не на Річ Посполиту, а на Османську імперію. Козаки не розуміли свого отамана, бо він був достатньо обачним, щоб нікому не розкривати своїх задумів.   Без сумніву, гетьман обурювався на всі ті безчинства щодо православної церкви та народу в цілому, про що свідчить його внутрішня політика. Але він розумів, що козацтво ще занадто слабке для війни з Польщею, і Солониця може повторитися, тому вирішив хитрувати. Сагайдачний був чудовим дипломатом і політиком свого часу: загладжуючи усі козацько-польські конфлікти і стримуючи козаків від повстань, він збирався завдати удару Польщі руками турків. Із польським королем П. Конашевич підписав усього дві угоди: Вільшаницьку (1617) та Раставицьку (1619). Вимоги першої з них продиктували комісари після погроз Туреччини внаслідок козацьких нападів 1613 – 1616 років. Раставицька угода була підписана незадовго після московського походу. Козаки не були вдоволені ними, адже ці договори значно обмежували їхні права, але Сагайдачний не хотів розпалювати зайвих конфліктів з Польщею.   Згідно з Вільшаницькою угодою: - козацький реєстр установлювався в розмірі 1 тис.осіб, проте остаточну кількість реєстрових козаків мав визначити польський сейм; - козакам надавалося право обирати гетьмана, якого затверджував польський король; - за службу реєстровим козакам польський уряд зобов’язувався виплачувати платню; - реєстровики мали право жити тільки на Запорожжі; - реєстровому війську заборонялося здійснювати походи на Крим і Туреччину; - із козацького війська мали виключити тих міщан і селян, які вступили до нього протягом останніх п’яти років;  - нереєстрові козаки поверталися під владу старост і шляхти. Раставицька угода, підписана вже після війни з Росією, передбачала, що: - козацьке реєстрове військо, яке налічувало 10,6 тис. осіб, скорочувалося до 3-х тисяч. Усі інші козаки, які не потрапили до реєстру і вступили до війська протягом останніх п’яти років, мусили повернутись під владу старост і панів; - реєстрові козаки повинні були протягом 9 місяців виселитися з маєтків шляхти та духівництва, інакше перетворювалися на їхніх підданих; - козаки мали право жити на Запоріжжі та охороняти кордони, за що їм з державної скарбниці виділялася платня в розмірі 40 тис. злотих (на все військо), але їм суворо заборонялося здійснювати походи на Кримське ханство й Туреччину; - крім Запоріжжя, козаки могли перебувати тільки в королівських володіннях; - козацька старшина зобов’язувалася знищити човни, покарати учасників останніх морських походів і погодитися на кандидатуру гетьмана, якого призначить польський король.  Такі вимоги були нахабством з боку Польщі після того, як завдяки козакам вона фактично виграла московську війну. Козаки на такі вимоги дуже обурилися; особливо їх роздратувала згода на них Сагайдачного. Невдовзі після підписання Раставицької угоди вони віддають булаву Я. Бородавці, а Сагайдачного скидають з гетьманства; проте на волості його і далі сприймали як голову козацтва, про що свідчить факт, як за ініціативою П. Конашевича вдалося домовитися із патріархом Теофаном.   Отже, Сагайдачний робив усе для того, щоб зберегти мир із Польщею, бо здогадувався, що козацтво до такої війни ще не доросло, натомість він займався важливішими для суспільства справами – боровся із засиллям уніатів, захищав права міщан. Реакція польської влади його мало турбувала, так як від допомоги козаків Польща відмовитися не мо