Які головні зміни в суспільному устрої середніх віків відбулися в порівнянні з античністю? ❤

ІV-VІІ ст. – період Великого переселення народів. Його підсумком стала загибель Західної Римської імперії (476 р.) і виникнення на її теренах варварських королівств. Проте ці королівства виявилися нетривкими утвореннями. Виключенням стало королівство франків, засноване у 486 р. Хлодвігом. Франки зуміли зупинити просування арабів в Європу (битва при Пуатьє, 732 р.). У 800 р. король франків Карл Великий став імператором. Була зроблена перша спроба відновити Римську імперію. Але імперія Карла нічим не нагадувала свою попередницю. Король розглядав державу як частину володінь, що йому належать. Основою держави була особиста відданість монарху. Розпад імперії був неминучим. Що і сталося в 843 р. за Верденським договором онуків Карла Великого. На теренах імперії постали три європейські держави: Франція, Італія, Німеччина. Починаючи з ІХ ст. в Європі утверджується лад, який отримав назву феодальний. Свою назву він бере від назви спадкового володіння, за яке передбачалася військова служба, – феода. Власники феода стали називати феодалами. Вони і стали панівним станом суспільства. Середньовічні мислителі називали їх „тими, хто воюють”. Символом влади феодала був замок, який одночасно був і помешканням і фортецею. Між феодалами склалася особлива форма взаємин – васалітету. Сильніші ставали сеньйорами, ті що йшли до них на службу і складали клятву вірності, ставали васалами. Поступово вибудувалася своєрідна драбина (піраміда) з сеньйорів і васалів. На вершині цієї конструкції стояв король. Проте система відносин між васалами і сеньйорами була настільки заплутаною, що породжувала безліч конфліктів. Деякі сеньйори були багатшими і могутнішими за королів, що призвело до такого явища як феодальна роздробленість. Проте згодом королі, спираючись на різні прошарки суспільства повели боротьбу за об’єднання країни під своєю владою. Це призвело до утворення наприкінці Середніх віків централізованих держав і станових монархій. Найчисельнішим станом середньовічного суспільства було селянство – „ті, що працюють”. Його становище було неповноправним і приниженим. Селяни потрапляли у залежність від феодалів і виконували на їх користь всілякі повинності (оброк і панщину). Ще одним станом суспільство були „ті, що моляться” – духовенство. Вони виконували, на думку середньовічної людини, головне завдання – піклувалися про спасіння душі людини. Це зумовлювало величезний вплив церкви на життя середньовічної людини і її претензії на владу.   Три стани: духівництво, феодали і селяни. Середньовічний малюнок   У Х-ХІ ст. в Європі почалося відродження старих і виникнення нових міст. Міста у середні віки були центрами ремесла і торгівлі. Для організації виробництва, торгівлі, захисту від конкуренції ремісники і купці об’єднувалися в цехи і гільдії. Життя мешканців міст значно відрізнялося від інших прошарків середньовічного суспільства. Як наслідок городянин став людиною нового типу. Міста виникали на землях, що належали сеньйорам. Впродовж декількох століть йшла боротьба міст за незалежність і самоуправління. Деяким містам це вдалося. Вони стали містами-комунами. Символом незалежності міста стала міська ратуша. У ХІ-ХІІІ ст. Європа переживала господарське піднесення. В результаті внутрішньої колонізації активно освоювалися нові площі для землеробства. З „Європи лісів”, вона перетворилася на „Європу полів”. Зростала чисельність населення. Дещо відступила постійна примара голоду.   Економічний розвиток країн Європи і Близького Сходу в XIII-XV ст.   У ХІV-ХV ст. середньовічне суспільство охопила криза, на Європу нахлинули всілякі біди і катастрофи. Найстрашнішою стала пандемія чуми середини ХІV ст., яка за три роки знищила чверть населення континенту. Проте кінець світу не настав і життя продовжувалося. Європа вступила в новий етап свого розвит