Життєвий поклик лесі українки. Твір

Великий митець належить не лише своїй епосі. Художні образи, ідеї переживають автора, стають надбанням поколінь, цілих народів, які кожного разу прочитують по-своєму, з точки зору свого часу, його завдань і потреб, щоразу відкривають нові пласти закладених там думок, почуттів, проблем. До таких митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури, належить Леся Українка. Ім’я поетеси овіяне особливою всенародною любов’ю. Сама постать Лесі Українки як людської особистості має колосальну притягальну силу, якусь магічну привабливість. Це була людина виняткової мужності й принциповості, духовної краси і мистецького обдарування. Великий поет України і жінка з трагічною долею ввійшла у свідомість багатьох поколінь як символ незламності й боротьби. До когорти сильних духом її прилучив здійснений нею життєвий і творчий подвиг. Талант Лесі Українки поєднав пристрасть Прометея, мудрість філософа, хист художника-майстра. Нас зацікавила доля цієї особистості, тому ми поставили за мету свого дослідження дізнатися якомога більше про поетесу як про людину; віднайти такі сторінки її життя, які маловідомі широкому загалу; зберегти для наступних поколінь враження сучасників від безпосереднього спілкування з Лесею Українкою, вивчаючи спогади близьких їй людей; пройти дорогами рідної для неї Звягельщини; побувати в будинку, де вона народилася, щоб збагнути всю велич, красу , силу і мужність цієї дивовижної жінки. Тема нашого дослідження актуальна, бо в період бурхливого національного відродження, який уже вкотре переживає Україна, зростає інтерес до історії, культури, духовних витоків народу. Але на сьогодні маємо недостатньо й однобоко досліджені окремі сторінки життя цієї талановитої особистості. Встановити розірвані, пошматовані зв’язки з минулим, повернути забуті сторінки, переосмислити події і факти історії, опублікувати дослідження – настійна потреба сьогоднішнього дня. Відродження України неможливе без пробудження національної свідомості молоді. А Леся Українка – такий тип національного характеру, який «має в серці те, що не вмирає»: почуття національної гідності, гордості за свою землю, свій народ, свій рід. Такі особистості з’являються , можливо, раз на сотні літ, але їх зорі світять вічно на небосхилі нашої історії.  Це ж бо вона, хвора, зболена й тендітна, примножила свою силу , зачерпнувши живлющої води з вічного джерела – рідного народу. Як виклик ненависним можновладцям, що ганьбили її материнську землю, зневажливо назвавши її Малоросією, вона прибрала до свого літературного псевдоніма питоме й лункоголосе ім’я – Українка. На цьому, тепер святому для нації йменні великої поетеси, лежить відсвіт усієї Вкраїни з її одвічними болями й сподіваннями на щедру долю. Звідки ж набиралась молода поетеса сил? Із яких джерел черпала цілющу силу й наснагу? На нашу думку, невичерпним джерелом її життєвого і творчого шляху була велика родина Косачів і Драгоманових, які з великим ентузіазмом, любов’ю, наполегливістю плекали, леліяли талант майбутньої поетеси. Батько, мати, брати Михайло і Микола, сестри Ольга, Оксана, Ізидора – це тихий Лесин світ, у якому вона жила і зростала. Предки Лесі Українки з обох боків – батька й матері – сягають своїм корінням у глибину століть і мають багату історію. Косачі походять із сильного боснійського роду, який жив на узбережжі далекої Адріатики. Лесин батько – Петро Антонович Косач – народився в Україні, у невеличкому містечку Мглині, що на півночі Чернігівщини. Рід по матері був грецький. В Україні Драгоманови осіли у ХVII столітті, з тих часів історія роду набирала нових подій та імен. У драгоманівській родині в Гадячі, де народилася мати Ольга Петрівна Драгоманова, міцно трималися народних традицій, завжди шанувалася українська пісня.