Звідки зявилася черепаха

У невідому путь Черепаха зявилася на світ у затишній долині, біля широкого ставу, що поріс очеретом. Цілі рої веселих комашок були їй солодкою поживою. Коли вдоволена, грілася проти сонця, — усе дивилася на далеку гору, де сідали орли ширококрилі. Звідти що-paнку випливало в тихе повітря сонце тепле, а ввечері виходив місяць ясний. Там небесна блакить ніжно обнімала зелену верховину... І полюбила черепаха сонце й місяць, і блакить небесну, забажала до нестями пізнати їх. Помандрувала в далеку, невідому путь... Місяці переходила широку долину... Усе журилася за поживою. Тихо, поволі полізла вгору, вище й вище... Обережно ступає, нога за ногою, впивається сильними кігтями в тверду землю, цупко за неї держиться, бо знає: як тільки зірветься з гори, то або зараз перевернеться на спину і так умре, або каменем полетить униз і там розібється. Смерть однаково неминуча їй — страшна і дочасна. Лізе вгору уперто, довгі роки, усе поволі, усе обережно, посуваючись нога за ногою. Постаріла, мохом поросла. І чим вище підіймається, тим меньше знаходить собі поживи, тим слабше гріє сонце її холодну кров, і тим далі од гори одходить небесна блакить. Лізе ще довго — довго... Терпить голод і холод, зневіряється потроху в своїх силах, частіше повертає голову, щоб подивитися в теплу долину, повну поживи й безжурного життя. Вернуласьби назад, — так не може спуститися з крутої гори, бо заразже покотиться каменем і буде їй смерть. Лізе знову угору, а дивиться вже у долину... А коли, зовсім знесилена й зневірена, стала на саме верхівя, то побачила: Холодне сонце стоїть високо-високо, світлий місяць сходить далеко- далеко, а блакить небесна аж за місяцем і за сонцем...