Дипломная работа: Динаміка ліричного почуття у творчості Лесі Українки

Форсована динаміка, вираження експресії за допомогою верхнього реєстру – такі характерні ознаки лірико – публіцистичної поезії, народженої у зраненому серці, у змінах психологічних відтінків. Це приклад того, як принцип циклування збагачує, розширює можливості також інтимної лірики.

Якщо прочитати перші рядки кожної поезії, що вийшли до циклу, то навіть їх зміст показує цей рух, ці зміни.

В інтимній ліриці поетесі дуже часто фігурував образ плюща. Так, наприклад, у«Відповіді» читаємо таку строфу:

Моє кохання – то для тебе згуба:

Ті, наче дуб високий та міцний,

Я ж, наче плющ похилений та смутний,

Плюща обійми гублять силу дуба

[18, 281]

У присвячених Мержинському віршах «Ті не хтів мене взять…» та «Хотіла б я тебе мов плющ, обняти…» знову з’являється плющ. Плющ і руїна. Вони взаємно підтримують один одного:

Їм добре так у двох, - як нам з тобою, -

А прийде час розсипатись руїні, -

Нехай вона плюща сховає під собою.

Навіщо здався плющ у самотині?

[27, 97]

Чи ж випадковим було те, що, шукаючи засобів для вираження найдорожчого – своєї великої самовідданої любові до С. Мержинського, поетеса звернулася о образу плюща. Героїня вся в альтруїстичному пориві зробити послугу своєму товаришу. [21, 201]

У рукописі крім чотирьох відомих строф, є ще дві закреслені автором строфи, серед них ось ця, закінчена і, здається, цілком доречна:

Плющ укриває листом всі щілини,

І в кожну рану запуска коріння,

Вінце стає для смутної руїни,

В його росі блищать на ній проміння.

[21, 28]

Виникає питання: чому поетеса не призначила її для друку? Тому, що при наявності п’ятої строфи пафосний акцент переходив на віддачу: вклад у добровільну спілку видавався нерівновеликим. Таке гостре відчуття домірності поетичного витвору цілком відповідало його ідейній концепції, загальним етико – моральним принципам Лесі Українки, яка урочисто проголосила: їдуть до спілки тільки рівний з рівним [21, 279].

У плані загального розвитку «ліричної драми» поезія «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…» моє важливе композиційне значення. Вона, по-перше, знімає надзвичайну емоційну напругу, створену двома попередніми віршами, і, по-друге, відновлює мотив надії.

Спокійніше, а все-таки досить сильно звучить лірична мініатюра «Скажи мені, мій любий, куди мої сльози поділись?». Тут відбито той важкий стан сердечної зажури, коли людина не в змозі навіть плакати:

Скажи мені, мій любий, куди мої сльози поділись?

Чи то вони всі вже, мов літні дощі, розточились?

Чи може вони розійшлися в осіннім тумані

І висять тепер надомною, мов хмари важкі, нерухомі?

[28, І, 261]