Дипломная работа: Динаміка ліричного почуття у творчості Лесі Українки

Як зауважує О. Рисак: «У поезії Лесі Українки контрастними е нерідко окремі образи, побудовані за принципом «заперечення». Приміром, у поезії «Ти хотів би квіток на дорозі моїй?...» вражає своїм внутрішнім протистоянням образ тернини в білім убранні, яка скривавить колючками руки. Ніжність і жорстокість сплетені воєдино, вирізняючи полюси протистояння білою і червоною барвою [25, 230].

Складні асоціативні роздуми викликає поезія «Ніобея», в основі якої – легенда про невтішну в горі жалібницю, яка перетворилася на скелю, невтишну ридаючи потоками палючих сліз». Спогади – ридання неначе воскрешають дітей, ось тільки постаті їхні «в сльозах мов проміння тремтять».

Тремтячі, мінливі контури, яких не можна чітко зафіксувати, з особливою силою передають глибину горя матері, безвихідь ситуації.

У червоно-білій колористиці передано настрій ліричного персонажа в поезії „Хто дасть моїм очам потоки сліз?..” Туга ліричного персонажа - також результат високих душевних температур „страшного палу”. Кульмінація стану ліричного персонажа спроектована на можливі варіанти їх розвитку:

І що, коли не загартує серця,

а спалить і створить пал страшний?

І що, коли замість віночка щастя

Покриють серце плямами від огню?

Ой що ж тоді має все море туги

Проти сього несвітського нещастя?

чим мені залити той вогонь,

Щоб не палив того серденька ,- слізьми?

Чи може крів`ю?

[28, І, 287].

Як ми бачимо перед нами складна партитура людських почуттів, акцентована червоним кольором.

Зовсім інший настрій зафіксовано у триптиху „Коли дивлюсь глибоко в любі очі”. Ця поезія може служити переконливим „аргументом” необхідності синтезу мистецтв. Сердечні почуття ліричного персонажа такі цнотливо-ніжні й водночас пристрасно-вулкані, що годі й думати, аби їх передати словами.

У віршах Лесі Українки, які присвячені С. Мержинському, відбулися всі головні етапи розвитку „ліричної драми”, рух і зміна настроїв від моменту зародження почуттів до найвищого емоційного напруження після трагічної розв`язки , до спроб втамувати душевний біль новими життєвими враженнями, зміною місць. Однак це не щоденник, а великий світ великий світ великих почуттів.

У ліричних творах Л. Українка виявила майстерність великої чарівниці слова, вміння робити узагальнення, артистично бачити життя.

М . Зеров відзначив стосовно інтимної лірики: „Уміння віддавати найінтимніші поривання жіночого почуття, найзахованіші сторони жіночої психіки взагалі. <…> Звертаючись до себе самої , до внутрішнього с?