Дипломная работа: Динаміка ліричного почуття у творчості Лесі Українки

Я в серце прийняла безжалісний клинок.

Тепер мені не жаль ні мук, ні крові,

Готова я приймать і рани, і терни

За марні мрії, за святії сни

Пречистого братерства і любові

[28, 259].

У скарбниці світової поезії можна побачити й прочитати одну з найкоштовніших перлин світових інтимної лірики – «Королівна»:

У сільській убогій церкві

Грають Requiem органи,

Хор голосить Miserere,

Люд зітхає Deprofundis

[28, 267].

Три джерела музичного звучання (орган, хор, плющ) розміщені за принципом cresando. Потужний інструмент, який включає звуки всіх октав рівномірного темперованого звукоряду, хор, який голосить Miserere (тобто «Господи помилуй!») і люд, який зітхає Deprofundis, з особливою силою підкреслювали всю глибину трагедії.

У поезії «Квіток, Квіток, як можна більше квітів» - мотив присяги на вірність пам'яті покійного друга, на виконання заповіту виражено через поліфункцірнальний символ – квіти (повторено двонадцять разів). У ньому й уособлення краги, і ніжність взаємин, і траурні медитації. При чому самі квіти постають у різних ракурсах: живі квіти, мертві квіти, квіти серця, зрошені кров’ю…

Ясна річ, акцент зроблено на мінорних параметрах:

Я дам живих квіток, зрошу їх кров’ю

І заблищать вони немов рубіни, -

Не так, як ті бліді, убогі квіти

Весни лихої, - і не будуть в’януть,

І в землю не підуть і не умруть.

І ти знов оживеш в вінку живому

Живих квіток… [28, І, 271].

Зміст та характер внутрішнього монологу, прозора метафоричність, акцентована музична образність (прелюдія смерті, пісня сперті), виразна символіка надають цій поезії неповторного звучання - якогось сумовитого оптимізму. Особливо вражають два останніх акорду:

Ти житимеш красою серед квітів,

Я житиму сльозою серед співів.

[28, І, 271].

Мають рацію дослідники зараховуючи поезію «Калина» до творів присвячених пам'яті С. Мережинського.

І тут, як в інших творах, звучить варіант мотиву «на стороні». Калина сприймається як оберег, і як символ вірності, і як пісня туги.

Невипадково маємо тут таку виразну персоніфікацію: «Поки ніжне крає, дерево не грає, а хто вріже глибоченькою тому заспіває. А хто вріже гілку, заграє в сопілку…»