Дипломная работа: Постановочний план вистави за п’єсою Степана Васильченка "На перші гулі"

Сам про себе:

- А я собі парубок смирний…

- Я змалку любив ходити до церкви.

- … хлопці підмовили, а я сам плохий.

- Я собі прохожала людина: сів трохи спочити.

- Та я й слухатись соромлюся, як ото хто про цілування говорить! Та коли я що або що…

- У нас, тітко, налає того, як буває в інших: щоб пустощі заводили або плескали непотрібне. Поспіваємо трохи потанцюємо та й спати ідемо.

- І до роботи!

- Пустіть, тьотю, а то не піду звідціля!

- … і мені чогось не спиться.

- Давайте, я вам пошепчу, бо я трохи перейняв об баби Мар’яни.

- Я й думку вашу знаю!

Інші про нього:

Савка : - … а ось що диво: чорнобрива, вража потороча, ще й на козирку квітка!

- “Чи не занедужав оце ти, Тимоше, що так гірко кашляєш”

- “а ти ж Тимоше, не забув хоч стежку до церкви?”

- Меткий, вражий хлопець!

- Та того, що ти загадав, не буде.

- І де ти в лихої години взявся, бусурманський парубче!..

- Та й ні втоми їм, ні уваги немає!

- Вже і в хату зашився!

- Що, втік?

Василина : - А де тут той вітер, що дівчині не дає спати? “… що за почвара сидить під хатою?”

- А не пішов би ти, прохожала людина-парубче, з-під вікна під три вітри?

- Бач, яка лисичка.

- Не вспів слова сказати дівчині, та вже й із цілуванням липне!

- І де воно зародилося отаке?

- “… я чула, що ти до танців майстер?”

- Чи не затанцював би ти мені, якої? Люблю, як хто хороше танцює!