Дипломная работа: Територіальна організація туристичної галузі Північної та Латинської Америки

Туристські ресурси – сукупність природних і штучно створених людиною об’єктів, придатних для використання в процесі і з метою туризму. Виділяють безпосередні і непрямі туристські ресурси. До першого відносяться природні і культурно-історичні ресурси, другі (інфраструктурні) залучаються для освоєння і використання власне туристських ресурсів.

Правовий режим окремих видів туристських ресурсів регулюється законодавством (природоохоронним, про музейні установи, про охорону історичних пам’ятників, санітарно-епідеміологічним і ін.) [61].

Туристські ресурси є національним досягненням. Частина з них, що має особливе значення, віднесена до об’єктів і пам’ятників світового значення, перелік яких встановлює і щорічно обновляє ЮНЕСКО.

Туризм має яскраво виражену орієнтацію на використання природних і культурно-історичних ресурсів. Він часто виступає піонером в освоєнні нових територій і природних комплексів. Іноді через надмірну і нераціональну експлуатацію природного і культурно-історичного потенціалу, недотримання норм антропогенного навантаження відбувається його руйнування. Саме тому в Гаазькій декларації по туризму відзначається, що незіпсоване природне, культурне і людське середовище є основною умовою розвитку туризму. У даному документі містяться наступні рекомендації: «інформувати і просвіщати туристів, що подорожують як у середині країни, так і за кордоном, у плані збереження і поваги до природного, культурного і людського навколишнього середовища в місцях, що вони відвідують; визначати рівень пропускної здатності місць, відвідуваних туристами, і забезпечувати його дотримання навіть у тому випадку, якщо це буде означати обмеження доступу до подібних місць у визначені періоди, сезони» [23].

Усвідомлення крихкості навколишнього середовища і її нерозривної єдності з людським суспільством привело до формування концепції стійкого туризму. Стійкість у туризмі означає :

- раціональне використання природного і культурного потенціалу на основі програмно-цільового підходу до розвитку туризму;

- перехід підприємств туризму на ресурсозберігаючі технології;

- скорочення виробничих відходів; застосування транспортних засобів, що мінімально забруднюють середовище;

- залучення місцевого населення в процес прийняття рішень щодо розвитку туризму;

- партнерство у взаєминах суспільного і приватного секторів;

- сприяння туризму соціально-економічному підйому окремих територій і цілих держав.

1.2 Понятійно-термінологічний апарат

Для розвитку туристичної діяльності велике значення має понятійно-термінологічний апарат. Більшість людей розуміють туризм як відпочинок, отримання нових вражень і задоволення. Туризм увійшов у життя людини разом з його прагненням пізнавати нові місця, пам’ятники природи, історії та культури різних народів. Разом з цим туризм - це одна з високоприбуткових та найбільш динамічних галузей економіки, його розвиток пов’язаний з такими секторами господарства як транспорт і зв’язок, торгівля, харчова промисловість, виробництво товарів народного споживання, розміщення, будівництво.

За історію формування туристичної діяльності на сьогоднішній час не має однозначного визначення туризму не тільки окремими спеціалістами але й туристичними організаціями. Причина в тому, що туризм як складне соціально-економічне явище недостатньо досліджене.

Туристська термінологія формувалась на основі введеного Радою Ліги Націй (1937 р.) визначення міжнародного туриста як особи, яка має три ознаки: переміщення, тимчасове перебування в певному місці, відсутність зв’язку з працею та прибутком. Наступне визначення ООН було прийнято у 1954 р. «Туризм – це активний відпочинок, який впливає на зміцнення здоров’я, фізичний розвиток людини, пов’язаний з переміщенням за межами постійного місця проживання» [36].

На сьогодні Всесвітня туристська організація (ВТО) визначає туризм як „ загальне поняття для всіх форм тимчасового виїзду людей з місця постійного проживання з оздоровчою метою і (або) з метою задоволення пізнавальних інтересів у вільний час або з професійно-діловою метою без заняття оплачуваною діяльністю в місті тимчасового перебування ”.

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

Внутрішній туризм – це вітчизняний туризм, мешканці будь-якої країни подорожують цією країною.

Міжнародний туризм – це туризм в іншу країну, це система подорожей, які здійснюються на основі міждержавних угод [7].

Турист – особа, яка здійснює подорож по своїй країні або до іншої країни з незабороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до 1 року без здійснення оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Туристичний продукт – попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідування об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Характерні туристичні послуги та товари – послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам.

Територіальна організація туристичного комплексу – це системно-структурне просторово-часове узгодження попиту та пропозиції, фіксоване в кожний момент часу їх співвідношенням на певній території в різних формах територіальних структур, яке відбувається за ринковими законами, формуючи ринок туристичних послуг.

Територіальність туристичного ринку обумовлюється об’єктивно наявними властивостями туристичного процесу, якими є:

- цілісність, динамічна рівновага попиту і пропозиції;

- циклічність обумовлена сезонною динамікою та суспільною практикою;

- лімітованість, наявність об’єктивних обмежень відповідно до умов сталого розвитку (антропогенних навантажень на ландшафти соціокультурних і психологічних навантажень на місцеве населення);

- зональність;

- регіональність (неповторність місцевих умовов).

Глобалізація – складний, багатофакторний, об’єктивний, не підлягаючий, рівнозначній оцінці процес. Це - протирічне явище, яке одночасно поєднує в собі взаємопов’язані процеси.