Дипломная работа: Вплив фізичних вправ на розумову працездатність учнів середнього шкільного віку

1) рух на лижах різними класичними ходами;

2) підйоми на лижах вгору;

3) спуск з гір на лижах;

4) гальмування на спусках;

5) повороти на лижах в русі;

6) проходження навчальних дистанцій (1,2,3 км).

г) спортивні ігри.

У якості базових ігор рекомендується баскетбол, ручний м'яч(гандбол), волейбол, футбол (для хлопців), а у якості допоміжних ігор – настільний теніс, бадмінтон. По своїй дії спортивна гра буде універсальним компрлексним засобов фізичного виховання. Спеціально підібрані вправи, виконуються індивідуально, у групах, командах.

д) плавання:

1) спеціальні плавальні вправи для вивчення кроля на грудях, спині, брасом;

2) повторні пропливи відрізків 25-50, 100-150м;

3) ігри і розваги на воді.

е) елементи єдиноборств.

Підвідні вправи по оволодінню основними прийомами греко-римської боротьби(хлопці).

Фізична підготовка. Діти середнього шкільного віку повинні показати результати, не нижче середнього рівня показників, характеризуючих розвиток основних фізичних якостей.

Особливості методики фізичного виховання.

Особливістю урочних форм занять з дітьми середнього шкільного віку виступають углублення навчання базовим видам рухових дій.

У підлітковому віці збільшуються індивідуальні відмінності дітей, що необхідно враховувати в навчанні рухів і при розвитку рухових дій. У цьому зв’язку для групи школярів і окремих учнів необхідно диференціювати задачі, зміст, темп засвоєння програмним матеріалом.

При виборі методів і засобів, які використовуються на занняттях, необхідно у великій мірі, чим у молодшому шкільному віці, враховувати статеві особливості школярів.

Розділ ІІ. Методи і організація дослідження

У дипломній роботі були застосовані такі методи дослідження : аналіз літературних джерел, констатуючий педагогічний експеримент за допомогою методів які визначали фізичну і розумову працездатність школярів та спостереження.

2.1 Аналіз літературних джерел

Вивчення літературних джерел з теорії і методики фізичного виховання показує,що терміни потреба у сфері фізичної культури почав вживатися на початку 60-х років.

На думку М.Я. Віленського, А.П. Внукова, І.М. Каплана, В.А.Щербини формування потреби фізичного удосконалення є сьогодні актуальним і повинно бути довгостроковим позитивним результатом всієї діяльності з фіз. виховання.

М.Я Віленській, який вивчав питання формування в учнів загальноосвітніх шкіл потреби фізичного вдосконалення, вважає цей напрям принципово важливим у вирішені завдань фізичного виховання. Він вбачає мету цього виховання у досягненні суб’єктом фізичного вдосконалення , тобто такого стану, який спонукає людину в наслідок регулярних занять фізичною культурою домагатися всебічного розвитку. Основою реалізації школярами цієї мети виступає самовиховання, зрозуміле в тій позиції, що визначає ставлення людини до свого фізичного розвитку і стану здоров’я. Серед зовнішніх чинників провідне місце він відводить особистості викладача фізичного виховання, методиці викладання, змісту матеріалу, умовам і ситуаціям занять, а також впливу оточення. З внутрішніх чинників автор виділив мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, установки і ставлення, серед яких на перше місце поставив самооцінку. Розроблені доповнення дали змогу виділити такі етапи формування потреби:

1. Опосередкований, коли метою проведення практичних занять є створення позитивного емоційного ставлення учня до предмета. Умовою є відмова від оціночних суджень негативного впливу. Метою фізичного виховання є формування постави, зміцнення здоров’я.

2. Активізації можливостей учня. Практичні дії підкріплюються не лише позитивним самооцінюванням, а й інформацією про досягнутий результат.

3. Активізації в учня власної активності та ініціативи, застосування складнішої системи фізичних вправ, а також формування розуміння занять фізичними вправами.

А.П. Внуков розглядає проблему формування у школярів потребу фізичного самовдосконалення в умовах шкіл є необхідністю єдність навчальних і поза навчальних занять фізичними вправами, сприяє соціальному та професійному встановленню особистості майбутнього вчителя, раціональній організації навчання, побуту і відпочинку школярів.

І. М. Каплан розглядає формування у школярів потреби фізичного самовдосконалення як педагогічний процес в загальноосвітніх школах, дає визначення педагогічних умов, які забезпечують формування потреби фізичного самовдосконалення, виділяє рівні її сформованості у школярів та їх соціальні типи. Поетапне формування потреби фізичного самовдосконалення, відзначає автор, поліпшується за умов цілеспрямованого формування суспільних та індивідуальних мотивів, які забезпечують поєднання особистої зацікавленості з суспільно-значущою метою діяльності; професійної фізичного виховання школярів; виявлення наявних і розвитку нових фізкультурно-спортивних інтересів; усвідомлення учнями можливостей формувати рухові здібності, які зумовлюють перехід від зовнішніх регуляторів поведінки до внутрішніх; диференційованого підходу до пізнання й обліку об'єктивних закономірностей, що комплексно впливають на фізичне самовдосконалення школярів.

Критеріями сформованості у школяра потреби фізичного самовдосконалення слід уважати такий рівень самосвідомості (мотивів, інтересів, ціннісних орієнтацій, установок), який активно спрямовує практичну діяльність на досягнення фізичного вдосконалення, ве?