Курсовая работа: Гарантування вкладів населення в Україні

Будь-яка система життєздатна лише тоді, коли вона розвивається. Докладати зусиль для розвитку й удосконалення системи захисту вкладів мають як банки і держава, так і вкладники. У результаті всі учасники цього процесу можуть забезпечити певні вигоди для себе. Побудова ефективної системи гарантування вкладів дасть можливість банкам одержувати додаткові ресурси для кредитування. У свою чергу, держава підвищує стійкість фінансової системи і створює умови для розширення кредитування економіки. А для вкладників вигода полягає у зниженні ризиків при розміщенні коштів у банках.

Водночас, як показує досвід зарубіжних країн, без адекватної модернізації банківського нагляду і підтримки макроекономічної стабільності сама по собі система гарантування вкладів не лише не впорається з покладеними на неї завданнями, а й стане причиною додаткових витрат для бюджету країни і банківської системи.

З історії відомо, що перші системи гарантування вкладів були створені в США на початку XIX ст., але не були поширеними до Великої депресії 1930-х рр. Зараз системи страхування депозитів діють у 99 країнах світу, ще у 20 країнах вони знаходяться на стадії впровадження та доопрацювання. З часу її впровадження у 1934 році починається відлік світової історії гарантування (страхування) вкладів [16, С.303].

Проте, як свідчить історія, вважати такий підхід єдино правильним не можна. З 1934 року можна лише вести відлік страхування вкладів на державному (загальнонаціональному) рівні. Адже, якщо ретельніше дослідити історію, можна побачити, що у тих же таки США системи страхування банківських вкладів, хоча і на місцевому (локальному) рівні, існували ще задовго до 1934 року. Зокрема, у 1829 році в Нью-Йорку запроваджено так звану „bank-obligation insurance program" – програма страхування банківських зобов’язань (до останніх відносили векселі та депозити) та створено так званий „New-York’s Safety Fund" - Нью-Йоркський Страховий Фонд. Ідея створення такого фонду належала Джошуа Форману – Сіракузькому бізнесмену. Участь банків у фонді була добровільною і виявлялася вона у формі сплати щорічних внесків. Керівництво фондом здійснював уряд штату.

Прийнята з 1934 року в США схема передбачає домінуючу участь держави в системі захисту вкладів. Надалі напрацювання США були використані в Канаді, Великобританії, Японії та інших країнах. Європейська ж схема передбачає участь банків у системі захисту вкладів на добровільній основі.

У світовій практиці застосовується шість підходів до захисту банківських депозитів [9, С.172]:

· недвозначна і повна відмова від надання такого захисту (до недавнього часу існувала в Новій Зеландії);

· пріоритет вимог вкладників перед вимогами інших кредиторів (Австралія до 2007-2008 рр.);

· невизначеність стосовно відшкодування вкладів;

· імпліцитна (неявна, неформалізована) гарантія;

· експліцитне (явне, формалізоване) обмежене відшкодування;

· повний експліцитний захист.

Важливим питанням є участь держави в системі страхування вкладів населення. Виокремлюють такі основні організаційні форми страхування вкладів:

1) американська, коли органом страхування є Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД), яка працює під контролем державних органів (конгресу та федерального уряду) та характеризується значним рівнем самоврядування;

2) німецька, коли, навпаки, держава не має ніякого безпосереднього в