Курсовая работа: Конституційно - правовий статус людини та громадянина в Україні

РОЗДІЛ ІІ . Поняття громадянства та належність до громадянства України

Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з держа­вою та суспільством.

Поняття "громадяни" виникло ще за середньовіччя, коли в результаті поділу праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад із своїм інститутом середньовічного містового громадянства. Тоді поняття "городянин" ототожнювалося з поняттям "громадянин", як синонімом вільної людини, яка наділена визначаль­ною повнотою політичних і майнових прав. [52; ст.46] Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII — на початку XIX ст., громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.

Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось як належність особи до держа­ви, а інколи — при визначенні поняття громадянства ~ держава порівнювалася з організацією, яка має фіксова­ний склад членів, а громадянство — із членством у такій організації. В радянській літературі громадянство визна­чалось як особливий політико-правовий зв'язок особи з державою даної особи своїм громадянином і який реалі­зується в поширенні на таку особу суверенної влади дер­жави незалежно віл місця проживання.

Обсяг прав і свобод, якими людина може користуватися в конкретній державі, а також ті обов'язки, які може покладати конкретна держава на людину, залежать від наявності в остан­ньої громадянства даної держави.

У сучасній науці конституційного права розрізняють три зна­чення терміна «громадянство»:

1) як одне з суверенних прав держави, що передбачає її мож­ливість в односторонньому порядку регулювати відносини гро­мадянства. Однак при реалізації даного права держава обмеже­на нормами міжнародного права та правами людини, перш за все правом людини на громадянство;

2)як конституційно-правовий інститут, тобто сукупність кон­ституційно-правових норм, що регулюють відносини між державою,

з одного боку, і громадянами, іноземцями, особами без громадянства — з іншого;

3) як публічно-правовий стан індивіда, що являє собою стійкий (постійний) правовий зв'язок людини з конкретною державою, що обумовлює взаємні права та обов'язки громадян та держави у випадках, зазначених у законі. Громадянство у да­ному розумінні виникло у Франції після Великої Французької революції.[51;ст.183 – 184]

У 1948 р. право на громадянство було визнано Загальною декларацією прав людини як одне з основних прав людини.

Громадянин перебуває під суверенітетом держави. У свою чергу держава може вимагати від громадянина виконання обо­в'язків, навіть якщо громадянин знаходиться за кордоном дер­жави. Держава має захищати громадян як на своїй території, так і тоді, коли вони перебувають поза її межами.

При визначенні поняття «громадянство» як публічно-пра­вового стану індивіда слід наголошувати на тому, що це саме правовий, а не політико-правовии зв'язок людини з державою (як цей термін тлумачили в радянську добу), оскільки за радян­ських часів практика позбавлення громадянства і висилки «ди­сидентів» з країни часто обґрунтовувалася саме непідтриман-ням цими громадянами СРСР політики держави, що, виходячи з політичного характеру громадянства, вважалося підставою для застосування зазначених заходів.[31;ст.139 – 140] Заслуговує на увагу також така ознака громадянства, як його постійність (хоча ця ознака громадянства не міститься у визна­ченні, наведеному в Законі України «Про громадянство Украї­ни»), оскільки не кожен правовий зв'язок особи з державою бу­де розглядатися як громадянство. Наприклад, характер відносин між іноземцем, який постійно проживає в Україні, та українською державою буде визначатися як правовий зв’язок , але цей правовий зв’язок є тимчасовим. Він припиняється після виїзду іноземця за межі держави , тоді як зв’язок між громадянином України та Українською державою має стійкий характер, виникає з моменту набуття особою громадянства і припиняється у зв’язку із смертю особи або припиненням українського громадянства. Стійкість громадянства виявляється ще й у тому , що воно не припиняється і не змінюється у зв’язку з виїздом громадянина України за межі держави (така риса громадянства називається екстериторіальністю громадянства).

Термін «громадянство» притаманний для держав із респуб­ліканською формою правління. У монархічних державах вжи­вається термін «підданство», який сьогодні рівнозначний по­няттю громадянства. Більше того, такі держави з монархічною формою правління, як Іспанія, Бельгія, Нідерланди замінили термін «підданство» у поточному законодавстві на «громадян­ство».

Основні принципи громадянства, як правило, встановлю­ються в конституціях, а більш детальне їх регулювання здійс­нюється звичайними, органічними (Румунія, Іспанія) законами або законами, що вимагають для їх прийняття кваліфікованої більшості голосів (Угорщина — 2/3 від присутніх депутатів). Хоча є конституції, які взагалі не містять норми про громадян­ство (наприклад, Конституції Італії та Республіки Куба). [31;ст.139 -141] У де­яких країнах (Бельгія, Франція, Алжир) діють Кодекси грома­дянства. [12;ст.108]

Відповідно до ст. 4 Конституції України підстави для набут­тя і припинення громадянства України визначаються законом. Таким законом є Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 р., зі змінами і доповненнями. До 2001 р. в Украї­ні діяв Закон України «Про громадянство України» в редакції 1991 р., а потім — у редакції 1997 р.

В Україні чинні такі основні міжнародно-правові акти з пи­тань громадянства:

• Загальна декларація прав людини 1948 р.;

• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.;