Курсовая работа: Конституційно - правовий статус людини та громадянина в Україні

• Конвенція про статус апатридів 1954 р.;

• Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 р.;

• Гаазька конвенція з деяких питань, що стосуються колізій за­конодавства про громадянство 1930 р.;

• Конвенція про скорочення випадків множинності громадян­ства 1963 р.;

• Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 р.;

• Віденська конвенція про консульські відносини 1963 р.;

• Декларація про права людини по відношенню до осіб, що не є громадянами країни, в якій вони проживають, 1985 р.;

• Європейська конвенція про громадянство 1997 р.

У державах з унітарною формою правління існує єдине громадянство, тоді як для багатьох федеративних держав характерна наявність подвійного громадянства – громадянства федерації і громадянства відповідного суб’єкта федерації ( штату, провінції тощо). Це пояснюється тим, що суб’єкти федерації можуть мати своє законодавство , що зумовлює необхідність визначення кола тих суб’єктів, на яких воно поширюється .

В Європейському Союзі діє громадянство Європейського Союзу, що поширюється на всіх громадян держав—членів ЄС. Однак це не скасовує пріоритет національного громадянства, а це означає, що в межах держави своєї громадянської належнос­ті особа розглядається як громадянин цієї держави; умовою ж реалізації прав, пов'язаних з європейським громадянством, є ви­їзд за межі своєї країни. [9; 108]

Стаття 3 Закону України «Про громадянство України» окреслює коло осіб, які належать до громадянства України. При цьому держава проводить своєрідну «інвентаризацію» сво­го населення, визначаючи, яка його частина є її громадяна­ми. Хоча говорячи про коло тих осіб, які є громадянами Украї­ни, некоректно вживати термін «належність», оскільки при його використанні проглядається пріоритет держави над осо­бою, що суперечить сучасному розумінню характеру відносин між людиною і державою та безпосередньо ст. З Конституції України.

Отже, до громадянства України належать:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно про­живали на території України. Застосування цього так званого «нульового варіанту» дозволило, на думку дослідників, уник­нути загострення суспільно-політичної ситуації, як це мало міс­це в деяких інших нових незалежних державах, де в законах про громадянство застосовувалися інші підходи (особливо в прибал­тійських державах); [8 ;ст. 8]

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи ін­ших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) прожива­ли в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колиш­нього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ Украї­ни внесено запис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у п. 1, є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 р., а у п. З, — з мо­менту внесення відмітки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України, відповідно до статті 5 Закону України „Про громадянство України”, є:

1) паспорт громадянина України ;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

5) проїзний документ дитини;

Конституційні права, свободи і обов’язки мають певні юридичні особливості:

1) Вони виникають не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з конституції. При цьому саме конституція визначає як їх зміст, так і обсяг.

2) Вони виражають насамперед і безпосередньо від­носини та зв'язки громадянина й держави; інші ж норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадсь­ких організацій, або громадян між собою.

3) Конституційні права, свободи й обов'язки не припиняються і не виникають раз по раз. Вони діють
постійно. Громадянин не може відмовитися не тільки від
своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конститу­
ційних прав і свобод,

4) Зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм зміс­том, і за своїм обсягом.

5) Реальність конституційних прав, свобод і обо­в'язків забезпечується не стільки індивідуальними зусил­лями (не забороненими законом засобами) окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи, обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права. Наприклад, закріплене в Основному Законі України право на працю охороняється нормами трудового, сільськогосподарсько­го, адміністративного, кримінального та інших галузей права.