Курсовая работа: Конституційно - правовий статус людини та громадянина в Україні

Принципи громадянства України — це вихідні засади, керів­ні ідеї, що знайшли своє закріплення в законодавстві та у відно­синах між державою та особою.

Ці принципи втілені в Конституції України, у Декларації про державний суверенітет України, у Декларації прав національ­ностей, в Законі України «Про національні меншини», в Законі України «Про громадянство України». [54;ст.10]

Розрізняють загальні та спеціальні принципи громадянства. Так, загальними є ті принципи, які властиві не тільки інституту громадянства, а й іншим правовим, політичним, соціальним ін­ститутам. До них належать принципи: демократизму, інтернаціо­налізму, втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави, поєднання інтересів суспільства, держави, особи, по­ваги до норм міжнародного права тощо. [35;ст. 229]

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про громадянство Украї­ни» законодавство України про громадянство ґрунтується на та­ких принципах (це спеціальні принципи).

1) Принцип єдиного громадянства — громадянства держа­ви Україна, який закріплений також у ст. 4 Конституції Украї­ни та передбачає існування двох аспектів:

виключення можливості існування громадянства адміністра­тивно-територіальних одиниць України, що є умовою існуван­ня унітарної держави, якою є Україна;

заборона існування подвійного громадянства (біпатризму) в Україні, оскільки, якщо громадянин України набув громадян­ство (підданство) іншої держави або держав, то у правових від­носинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином Украї­ни. По суті зміст даного принципу зводиться лише до невизнан­ня правових наслідків біпатризму. [ 8 ;ст.12 ]

Заборона біпатризму в Україні відповідає існуючій щодо цього питання світовій практиці, яка виходить із того, що по­двійне громадянство (у розумінні існування громадянства кіль­кох держав, а не громадянства федерації та її суб'єкта або грома­дянства держави і громадянства міжнародного утворення) ство­рює значні труднощі як для держав, так і для осіб, які є носіями подвійного громадянства (зокрема, стосовно виконання обов'яз­ків тощо). З огляду на це держави укладають угоди про запобі­гання випадкам подвійного громадянства, зобов'язуючи осіб, які мають громадянство обох сторін, обрати одне з них і тим самим припинити інше. У деяких державах особи, які мають подвійне громадянство, обмежуються в окремих правах (Румунія). Хоча є держави, які в через низку причин (переважно історичного ха­рактеру) дозволяють існування подвійного громадянства (Іспа­нія, Австрія).

2) Принцип запобігання виникненню випадків без гром адянства. Даний принцип спрямований на те, щоб особа, яка по­дала заяву про набуття українського громадянства або про ви­хід з нього, не втратила громадянства взагалі, тобто не стала апатридом — особою, права якої не захищає жодна держава. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» однією з умов прийняття до громадян­ства України іноземців є взяття ними зобов'язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які подали зобов'язання при­пинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до упов­новаженого органу України протягом двох років з моменту прий­няття їх до громадянства України.

3)Принцип неможливості позбавлення громадянина Украї­ ни громадянства України закріплений також у ч. 1 ст. 25 Кон­ституції України. Наявність цього принципу відповідає світо­вим стандартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав лю­дини. При цьому втілення даного принципу є порівняно новим явищем для законодавства України, оскільки всі закони про громадянство СРСР аж до закону 1990 р. закріплювали таку форму втрати громадянства, як позбавлення громадянства, що здійснювалося за ініціативою держави, в односторонньому по­рядку і не передбачали згоди громадянина. Як правило, позбав­лення громадянства було формою репресії. Разом із тим, у де­яких країнах позбавлення громадянства застосовується як щодо натуралізованих осіб (тобто прийнятих до громадянства) (Арген­тина, Ірландія, Канада, США), так і щодо осіб, які набули гро­мадянство за народженням.

Позбавлення громадянства розглядається як небажане яви­ще. Так, ч. 2 ст. 15 Загальної декларації прав людини, Європей­ська конвенція про громадянство 1997 р. містять заборону на позбавлення громадянства, виходячи з того, що громадянство є двостороннім, постійним зв'язком держави і особи, який не може бути довільно розірваний державою. Відповідно до норм міжнародного права є неприпустимим позбавлення громадян­ства цілих груп осіб, позбавлення громадянства за етнічними або расовими ознаками.

У СРСР громадянства позбавляли переважно за політични­ми мотивами. Однак в умовах плюралістичної демократії, існу­вання якої закріплене, зокрема, у ст. 15 Конституції України, та­ке явище є неприпустимим. Сьогодні жодна європейська держа­ва не передбачає у своєму законодавстві можливості позбавлення громадянства за політичними мотивами. А в конституціях де­яких країн (Естонія, Італія, Португалія) міститься пряма забо­рона на позбавлення громадянства за політичними мотивами.

Хоча дослідники проблеми (зокрема, Ю. М. Тодика) слуш­но зазначають, що нині досить складно розмежувати поняття «позбавлення громадянства» та «втрата громадянства за зако­ном». Так, у багатьох європейських країнах (Іспанія, Угорщина, Молдова, Португалія, Швеція) заборона на позбавлення грома­дянства має обмежений характер. Наприклад, конституція Бол­гарії встановлює, що болгарський громадянин за народженням (тобто натуралізований громадянин) не може бути позбавлений болгарського громадянства.

Причини такого стану речей зумовлені тим, що в одних дер­жавах певна підстава може розглядатися як підстава для втр