Курсовая работа: Ресурсно-рекреаційний паспорт Городнянського району

Положення про надзвичайно важливу роль масової житлової і господарської архітектури як джерела для вивчення середньовічних суспільств аргументації не потребує. Адже споруди відображають різноманітні аспекти життя – починаючи від впливу природного середовища та знань у галузі будівельної справи і закінчуючи громадським та сімейним побутом, уявленнями, смаками і уподобаннями населення. Якщо вказані моменти можна простежити і на житлових та побутових, і на ремісничих та господарських спорудах, то такі важливі сторони матеріальної культури, як рівень розвитку господарства та його спеціалізація, питома вага окремих галузей та темпи удосконалення виробничого процесу можна спостерігати лише на будівлях, які безпосередньо використовувались під час виготовлення певної продукції. Проте, маючи справу з невеликою кількістю досліджених споруд, неможливо простежити вказані явища у просторі та часі. Для розуміння динаміки розвитку господарства необхідно оперувати значною територією та широкими хронологічними рамками.

Поставленій умові відповідає поселення кінця Х – рубежу ХІІ-ХІІІ ст. поблизу с. Автуничі на Чернігівщині. Пам’ятка відкрита 1984 р. О. В. Шекуном при обстежені відомого Д. Я. Самоквасову курганного могильника. Досліджується Дніпровською давньоруською експедицією ІА АН України та Чернігівського педінституту під керівництвом д.і н. О.П. Моці. На сьогодні – це найбільш вивчене селище давньоруського часу (за польових сезонів зафіксовано 664 об’єкти на площі понад 2 га )*. Крім вже вказаних факторів – значних розмірів відкритої площі та періоду існування, дана пам’ятка зручна для досліджень і тому, що вона одношарова, вільна від забудови, віддалена від синхронних міст, замків, торгових шляхів, кордонів. Крім того, політична історія літописної Сновської тисячі, на території якої було розташоване селище, дозволяє припустити певну архаїчність у рисах останнього. Ще одна перевага вказаного поселення – розташування у зоні ризикованого землеробства, де населення, щоб забезпечити себе прожитковим мінімумом, навіть у пізньосередньовічні часи змушене було шукати додаткові джерела існування – аж до відлову і дресирування ведмедів включно. Вказана обставина сприяла розвиткові на пам’ятці різноманітних ремесел і промислів, а отже й пов’язаних з ними будівель – як виробничих, так і допоміжних.

Особливості значної кількості досліджених об’єктів дозволяють ідентифікувати їх з будівлями гончарного циклу, лісотехнічного промислу, сільськогосподарського призначення (снопосушильні, загони для худоби), побутово-господарського використання (повітки, навіси, ями для припасів). Аналіз планіграфії та хронології побутування ремісничих і господарських будівель, їх конструктивних рішень і особливостей дає можливість простежити напружений ритм життя й господарювання південноруського села.

Наявність близько до поверхні глини, придатної для виготовлення посуду, зумовила один з провідних напрямків виробничої діяльності. Гончарство на Автуницькому поселені представлене кар’єрами для видобування сировини і ямами для приготування і зберігання гончарної маси, житлами-майстернями, горнами, звалищами виробничого браку. Не піддаючи типологічному та функціональному аналізу житла-майстерні та допоміжні споруди, пов’язані з гончарством, зупинимось на горнах , їх досліджено. Розташовані в різних частинах поселення, споруджені в ХІ, на рубежі ХІ-ХІІ ст. Стан збереженості їх неоднаковий, проте можна говорити про спільні й особливі риси стосовно об’єктів цього призначення. Не зупиняючись детально на горнах, відзначимо лише загальні характеристики цих споруд. Всі вони за класифікацією О. А. Бобринського належать до першого класу за особливостями руху гарячих газів у теплопровідних каналах (з вертикальним ходом). Мають овально-підпрямокутну форму, топковий, частково обпальовальний, а також тепло-розподільний блоки. Простежено ряд цікавих особливостей даних будівель. Так, найранніший не мав черіня топкової камери; у трьох випадках топка була однокамерною, у шести – мала розсікач, що ділив її навпіл. При формуванні тіла горну застосовувались кілки, каркас, глиняні блоки. Щодо особливостей загального підходу до створення захасних пристроїв, потрібно відзначити наявність теплозахисту, вітрозахисту, вказані стіни могли бути основою і волого захисного пристрою.

Використовуючи методику О. А. Бобринського при розгляді функціональних блоків та спеціальних пристроїв у складі досліджених горнів, слід вказати на особливості, простежені в цих спорудах . Для останніх типові: прості камери для розміщення виробів з повністю сформованими: розподільними пристроями між блоками, трубчастими теплопровідними каналами; частково чи повністю сформовані: периферійні топки, пристрої для первісної концентрації теплової енергіїдосліджених у 1992 р. Спочатку на цьому місці функціонував кар’єр- глинище-будівля 310 – глибиною, 1,75 м від рівня материка, витягнутий з півночі на південь з незначним відхиленням зорієнтований стінками по сторонах світу. Об’єкт мав овальні обриси, розміри по дну 1,75х1,25 м , стрімкі стінки. Дещо вище розміри котловану становили 2,0х1,45 м. Із 8 шарів заповнення походили уламки керамічного посуду другої половини ХІ-ХІІ ст., шиферне пряслице з начісками, залізні ніж, ключ та інші вироби, численні шматки футуровки горну. Після припинення експлуатації глинища за прямим призначення нижню частину його засипали, а верхню розширили. Споруда набула під прямокутних обрисів розмірами 2,9х2,6 м. Стіни стають вологішими, а на глибині 0,3-0,4 м утворюється виступ шириною 0,38-0,6 м. Над заглибленою частиною споруджується перекриття: на глибині 0,5 м зафіксовано стовпові ями посередині північної та південної стін. Будівля починає використовуватись як передгорнова споруда. З півдня-південного заходу впритул до неї в материковій ніші (по верхньому контуру 2,4х2, по дну 2,15х1,8, глибиною 0,9 м) формується тіло починаючи з глибини 15 см, переходила в шматки печини, шлаку, уламки обмазки; після вибірки останнього вдалось оконтурити внутрішню стінку обпалювальної камери розмірами на рівні материка – 1,25х1,2; на рівні черіня – 1,3х1,2 м. Обмазка зберегла відбитки дерева , тканини, сліди пальців майстра, який споруджував об’єкт. Стінки прожарені до червоного (на 2 см ) та оранжевого (на 4-10 см) кольорів. У східній частині на відстані 7 см від внутрішньої поверхні вдалось простежити вторинну обмазку – сліди ремонту. Відповідно, первинні розміри обпалювального блоку – близько 1,45х1,3 м. Черінь (на глибині 35-45 см) зберігся частково, по периметру, на ширину 0,3 м. Перегородка між обпалювальною та топковою камерами була споруджена на каркасі з прутів. Вздовж стінок на відстані близько 35 см простежені сліди продухів діаметром 6-9 см. Такі ж розміри теплопровідних каналів і на інших горнах поселення . Топкова камера дещо менша обпалювальної: ширина – 0,75, висота 0,3-0,4, довжина разом з устями – 1,85 м. Останнє збереглось повністю, виходить в буд. 310, має ширину 0,36-0,38, висоту 0,27-0,4 м. Черінь топкової камери заглиблений на 84 см. Стратиграфічні спостереження показали, що північна частина споруди – стінки устя та камер біля нього – ремонтувались. З заповнення горну походили численні уламки посуду ХІІ ст., причому значна частина датується його першою половиною. Серед них – обпалені й ошлаковані фрагменти. Звертають на себе увагу ручка покришки, залізний черешок, уламок скляного браслету та два керамічні вироби: прикрашений ялинковим орнаментом конус та зооморфна фігура. Останні інтерпретовані як іграшки чи амулети якогось язичницького культу, пов’язаного з вогнем. На завершення слід відзначити, що серед горнів поселення Автуничі дана споруда збереглась найкраще. Теплозахисну функцію виконувало заглиблення в грунт, вітрозахисну – врізання в материк перед горнової ями, та, вірогідно, спорудження плетених стін (канавки з південного сходу від горну), вологозахисту – перекриття, за рухом гарячих газів горн належить до 1 класу. Його характеризує проста обпалювальна камера, повністю сформовані: теплопровідно-розподільний блок, трубчасті теплопровідні канали, периферійна топка з пристроєм для первинної концентрації теплової енергії.

Один із горнів виявлений у вигляді яскраво-оранжевої овально-підковоподібної плями печини. Орієнтований устям на північ. Наземний – зберігся на висоту 12-27 см. Загальні довжина та ширина – 2,24х1,8 м, у центральній частині зафіксовано розсікач. Черінь топкової камери відсутній, стіни з внутрішнього боку - ошлаковані, сірі, далі – обпалені до яскраво-коричневого або оранжевого кольору, ззовні – природного блідо-зеленого забарвлення. Відзначене неоднорідне заповнення топкових камер. Зафіксовано сліди ремонту розсікача, через деякий час – західної стінки. Виявлено гранітний валун, вмурований в останню. Досліджено сліди кілків у товщі горну і під ним – від розмітки плану споруди. З будівлі походили уламки посуду ХІІ ст. та спеціальний інструмент для профілювання і нанесення орнаменту, виготовлений із зламаного ножа. Незважаючи на сліди ремонту, дані на користь тривалого функціонування будівлі відсутні. Горн належить до 1-го класу (з вертикальним ходом гарячих газів). Теплозахист здійснювався шляхом потовщення стін, вітрозахист – за рахунок конструкції стінового типу з півночі, сліди волого захисних споруд не простежені, топка периферійної чи периферійно-бічної дії з пристроєм для первинної концентрації теплової енергії, даних для характеристики обпалювального та теплопровідно-розподільного блоків недостатньо.

Смолокуріння та вигінка дьогтю теж досягли на поселенні значного розвитку. Добування сировини відбувалось у ямах, відомих за етнографічними даними як „майдани”. Ці виробничі споруди складаються з двох частин – верхньої для гілок чи кори, з яких виділявся продукт, і нижньої для його збирання. Верхня частина – напівсферична, циліндрична чи зрізано-конічна, нижня – „під'ямник” – циліндрична чи зрізано-конічна. Вивчено також ями без чітко вираженого поділу на функціональні ланки. Конструктивної різниці між смолокурнями і дігтярнями не простежено. Критерієм поділу на дві групи була наявність смолистої речовини або ж органічних натіків темно-коричневого кольору . Всього лісотехнічних споруд зафіксовано 26. Навколо деяких з них простежено стовпові ями, що свідчить про наявність навісу чи плетених стін для захисту від негоди. Серед знахідок у таких об’єктах – посуд для збирання сировини, керамічні фільтри та лійки, деформований ніж – можливо для зняття кори. Реконструювати споруду цього типу можна на прикладі комплексу. Власне виробничий об’єкт складається із напівсферичної (діаметр 0,9, глибина 0,4 м) і циліндричної (діаметр 0,25, глибина до 0,9 м) частин. Заповнений сіро-жовтою пістрявою супіссю із вуглинками та шматками спеченої глини, просоченої темно-коричневою органікою.

Сільське господарство було не єдиним і, мабуть, не основним видом занять для жителів поселення. Проте на його розвиток вказують кілька типів об’єктів, ототожнених з достатньою ймовірністю. До них віднесемо досліджені на пам’ятці загони для худоби. Фіксуються як комплекси стовпових ям, що замикають площу досить значного розміру. Сліди стовпчиків зсередини зовнішнього контуру – залишки перегородок.

З іншою галуззю сільськогосподарського виробництва – зерновою-повязані будівлі для просушки снопів, відомі як за етнографічними, так і за археологічними матеріалами. На селищі Автуничі – це шиші. Споруджувались як конус із жердин з опалювальним пристроєм усередині (багаття, жар) і снопами ззовні.

Для спорудження сушильні було використано відпрацьований кар’єр-глинище неправильно-круглої форми, 2,61х2,32 м, з майже прямовисними стійками. На черговому шарі заповнення (глибиною 1,2 м) було влаштовано опалювальний пристрій, а навколо збудовано конструкцію з 10 стовпів. Можна висловити припущення, що розташовані в одну лінію кілька стовпових ям ототожнюються ще з одним видом пристроїв для просушки, а саме з озородом, а також відомим за етнографічними даними. Разом з тим, вказані сліди від стовпчиків могли бути пов’язані з конов’язами, лавками, внутрішньо с