Матеріалом дослідження послугували тексти різних жанрів (художня література, тексти офіційно-ділового стилю, суспільно-інформативні тексти та технічні тексти).

Теоретичне значення одержаних результатів зумовлене тим, що в даній роботі систематизовано поняття модальності та її значення у перекладацькому процесі.

Практичне значущість одержаних результатів полягає у можливості їх використання при подальших дослідженнях у сфері порівняльної лінгвістики, у зіставній граматиці та лексикології.

Розділ 1. Модальність як функціонально-семантична категорія

Будь-яке лінгвістичне явище в перекладі набуває особливих рис, на які обов'язково необхідно звертати увагу, щоб максимально правильно передати те, що хотів сказати автор тексту-оригіналу.

Модальність розглядається як функціонально-семантична категорія, мовна універсалія, що проявляється в основних категоріях мови. Ця мовна категорія виступає важливим елементом комунікації, виражаючи відношення того, хто говорить до висловлювання, і є невід’ємною властивістю тексту, що вміщує відношення автора до дійсності, є основною складовою прагматичного компоненту тексту; одне з основних властивостей психіки і здатність протиставити „Я” - „не Я" у рамках висловлювання.

За допомогою модальності ми можемо виражати свої думки вільно, експресивно, адже не можливо передати необхідну інформацію без демонстрування нашого ставлення до того, що ми повідомляємо. Тому модальність відіграє важливу роль в текстах будь-якого стилю, будь-якого жанру.

1.1 Концептуальні підходи до визначення поняття модальності у лінгвістиці

Явище модальності надзвичайно складне та багатоаспектне. Як зазначає Я.І. Рецкер, “немає в англійській мові іншої лексико-граматичної категорії, котра представляла би більше складностей в процесі перекладу, ніж категорія модальності" [Рецкер 2006: 170]. Саме тому ця проблема є предметом суперечок у лінгвістиці, а отже належить до “вічних" питань мовознавчих студій, адже ще й досі не існує єдиного погляду на природу цієї категорії.

Так, за визначенням В.Н. Ярцевої, “модальність (від сер. -лат. modalis - модальний; лат. Modus - міра, спосіб) - функціонально-семантична категорія, що виражає різноманітні види відносин ставлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації того, що повідомляється” [Ярцева 1990: 303].О. О. Селіванова визначає категорію модальності як “репрезентацію різних емотивно-оцінних сигналів, змодельованих авторською свідомістю; реальністю/ірреальністю імітованої референції, яка відіграє суттєву роль в актуалізації змістовно-континуальної організації тексту” [Селіванова 2000: 10].

За визначенням Поутсма, “модальність - це особова форма дієслова, дієслівне словосполучення або модальний прислівник, за допомогою котрих той, що говорить виражає свою точку зору на степінь виконання дії чи стану, позначеного присудком" [Рецкер 2006: 170]. З іншого боку, Шарль Баллі стверджує: “Модальність - це душа речення. Немає висловлювань без модальності" [Баллі 1955: 44]. Цю думку розділяє також видатний академік В.В. Виноградов [Виноградов, 1950] та О.А. Бунь [Бунь, 2000].

Отже, не дивлячись на різноманіття визначень категорії модальності лінгвістами, можна прийти до загального висновку: модальність - це відношення автора слів до навколишнього середовища, як негативне, так і позитивне.

1.2 Емотивність як підкатегорія модальності

Займаючись вивченням текстової модальності як категорії, дослідник-лінгвіст О.О. Селіванова вважає, що дана категорія включає підкатегорію емотивності - одну з базових властивостей художнього тексту, яка співвідноситься з предметованими в ньому емоціогенними знаннями і актуалізуються за допомогою активованих текстових компонентів, що втілюють авторські емоційні інтенції, та моделюючи можливі емоції адресата зв’язані з сприйняттям та інтерпретацією текстової модальності [Селіванова 1997: 56].

Категорію емотивності в художньому тексті потрібно розглядати з трьох антропоцентричних позицій: автора, читача та персонажів. Емотивність знаходиться у взаємозв’язку з вибором номінативних засобів у тексті. Ім’я персонажу актуалізує і авторську модальність, і прагматичну направленість тексту на читацьку співучасть [Селіванова 2000: 200].

Лінгвіст-дослідник O.H. Журавльова розглядає текстову модальність як екстралінгвістичну категорію, що може не мати прямої експлікації у поверхневі структури тексту, але завжди присутня в глибинній і сприяє розкриттю суті тексту [Гладьо 2000: 81]. Вона виявляє себе в таких основних аспектах:

відображення реальності/ірреальності створюваного текстового світу;

емотивно-оцінне відношення автора до персонажів;

емотивно-оцінне відношення персонажів один до одного.

Емотивність є різновидом суб’єктивної модальності й має пряме відношення до створенні експресивності. Експресивна одиниця мови не завжди несе емотивне навантаження, мовна експресія передає дещо інше. Проте емотивно маркована одиниця невіддільна від експресивності.

1.3 Класифікації видів модальності

Ставлення того, хто говорить чи пише, до дійсності постає як основна ознака модальності, властивої будь-якому висловлюванню. Оскільки воно може бути виражене різними засобами (формально-граматичними, лексичними, фразеологічними, синтаксичними, інтонаційними, композиційними, стилістичними), модальність виявляється категорією, властивою мові у дії, тобто мовленню, і тому є самою суттю комунікативного процесу. Проте сучасні англійські лінгвісти взагалі не дають визначення цієї категорії, розглядаючи її як дане, і обмежуються вказівкою на її різновиди: умовна, дійсна, алетична, деонтична, епістемічна [Тураєва 1999: 40].

“Дослідження категорії модальності ускладнюється багатозначністю або навіть омонімічністю терміну”, - вважає О.П. Воробйова [Воробйова, 1989]. Модальність - явище багатоаспектне, і тому в лінгвістичній літературі висловлюються різноманітні думки з приводу сутності даного феномена. Проте Є.І. Бєляєва зазначає, що різноманітні визначення модальності не виключають, а доповнюють один одного, відображаючи складність, багатоплановість самого поняття “модальність” [Бєляєва 1988: 13].

Як відомо, вже став традиційним поділ модальності на два типи: об'єктивну та суб'єктивну. Перша розуміється як відношення висловлення до позамовної дійсності, оформлене граматично, друга - як вираження відношення того, хто говорить (пише) до того, що він повідомляє. Дослідники відзначають, що об'єктивна модальність є обов'язкова для будь-якого висловлення, суб'єктивна - факультативна. Це цілком справедливе твердження. Більш того, два типи модальності, що описуються, настільки відрізняються, що нам рекомендується раціонально диференціювати ці два терміни.

За визначенням В.Н. Ярцевої, об'єктивна модальність - “обов'язкова ознака будь-якого вислову, одна з категорій, що формує предикативну одиницю - речення”. Вона виражає ставлення того, що повідомляється до дійсності в плані реальності та ірреальності [Ярцева 1990: 303]. Ляпон Л.В. зазначає, що об'єктивна модальність “виражає відношення повідомлюваного до дійсності в категоріях відмінку, часу за допомогою синтаксичних форм дієслів та часток” [Ляпон 1997: 240]. За об’єктивною модальністю судження поділяються на судження необхідності, дійсності та можливості. [http://www.refine.org.ua/pageid-2737-1.html].

Суб'єктивна модальність виражає відношення мовця до того, що повідомляється. Вона базується на розумінні оцінки у широкому значенні слова, включаючи не тільки логічну кваліфікацію, але й різні види емоційної реакції. Введення субмодального значення в загальну категорію модальності є містком від речення до висловлювання та тексту і створює передумови до її розподілу на фразову та текстову [Кресан 1999: 79]. На відміну від об'єктивної модальності, суб'єктивна модальність є факультативною ознакою вислову. Змістову основу суб'єктивної модальності створює поняття оцінки у широкому понятті, включаючи не лише логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію того, що повідомляється, але й також різні види емоціональної (ірраціональної) реакції.

Мещеряков В.Н., дослідник-лінгвіст, виділяє також сегментну модальність, яка за його визначенням “характеризує процес розгортання тексту на окремих його ділянках” [Мещеряков 2001: 100]. Тому не слід забувати не лише про можливість фіксації модальної енергії на “окремих ділянках”, а й про вираження присутності автора - коментатора власного тексту, його відношення до тексту. В розумінні Н.А. Ніколіної, “авторська модальність - це авторська позиція, авторське відношення до повідомлення”, тому таке відношення, а відповідно і модальність, зазвичай знаходять своє вираження не в “прямих оцінках”, а в таких рівневих виявленнях системи тексту, як його заголовок, ключові слова (семантичні домінанти), власні назви, ремарки [Ніколіна 2003: 167]. В той же час Н.С. Валгіна зазначає, що авторська модальність - “це вираження в тексті відношення автора до того, що повідомляється, його точки зору, позиції, сформульованого заради повідомлення їх читачу” [Валгіна 2003: 96].

Також існує логічна модальність, “яка полягає в ступені встановленої достовірності думок завдяки тому чи іншому різновиду судження” [www.refine.org.ua/print.php? rid=2737&page=1].

Отже, лінгвісти-дослідники виділяють логічну, авторську, сегментну модальність, проте слід зазначити, що поділ модальності на об’єктивну та суб’єктивну є більш традиційним.

1.4 Класифікації засобів вираження модальності

Існують різноманітні класифікації засобів вираження модальності, які залежать від приналежності лінгвіста до тієї чи іншої наукової школи. Так наприклад, І.В. Корунець зауважив, що “модальність, будучи екстралінгвістичною категорією, що виражає відношення мовця до реальності, має загальні в англійській та українській мові засоби реалізації, які в себе включають:

фонетичні засоби (наголос та інтонація);

лексико-граматичні засоби (модальні дієслова);

лексичні засоби (модальні слова та модальні вирази), що виражають суб'єктивну модальність;