Такий поділ також проводить Я.І. Рецкер, який вважає, що “в теорії практики та перекладу задача, головним чином, полягає у передачі суб'єктивної модальності”, як фонетичними, так і лексико-граматичними, лексичними та граматичними засобами [Рецкер 2006: 170].

Що стосується перекладу науково-технічної літератури, то В.І. Карабан зазначає, що така література перекладається лексико-граматичними засобами вираження модальності, за допомогою складних модальних присудків з must, have to, should, may, might, can, could, will, would, need, ought to, to be to [Карабан 1997: 49].

У своїй роботі про етикет англомовного наукового дискурсу лінгвіст О.М. Ільченко виділив епістемічну модальність. За визначенням Н.В. Скибицької, епістемічна модальність - “складник суб’єктивної модальності, зорієнтована на вираження значень вірогідності/достовірності, істинності повідомлюваного, ступеня повноти та характеру знань мовця про повідомлюване" [Скибицька 2004: 3]. І за класифікацією О.М. Ільченка епістемічну модальність при перекладі з англійської мови на українську можна виразити такими засобами, як модальні дієслова та їх еквіваленти (may, might, be going to та ін.), прислівники (типу eventually, possibly), іменники (feeling, guess тощо), прикметники (possible, probable, tentative тощо), числівник one, неозначений артикль a та нульовий артикль [Ільченко 2002: 159].

Усі засоби вираження модальних значень (модальності) можна розділити на два види: універсальні і неуніверсальні. Перші характерні для всіх без винятку висловлювань - це інтонація. Другі присутні лише в деяких висловлюваннях. Призначення засобів вираження модальності - зв’язувати форми і значення її вираження. Неуніверсальні засоби вираження модальності використовуються з метою створення для тієї або іншої форми умов, щоб вона стала формою вираження модальності.

До цих засобів відносяться: наявність двоскладної конструкції з прямим порядком слів, наявність односкладної конструкції, наявність структури складної пропозиції. Якщо дієслівний нахил використовується для вираження невластивого йому модального значення, то в якості засобу вираження цього значення вживаються частки. Засоби і форми вираження модальності об'єднуються у своєрідний блок. Засоби вираження модальності ніби з'єднують форми вираження модальності з засобами її вираження. У цьому і полягає їхня роль при формуванні висловлювань.

Отже, модальність - це 1) категорія, що характеризує спосіб дії або відношення до дії,

2) функціонально семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлювання до дійсності і мовця до змісту висловлювання. Модальність буває різних видів, проте поділ на суб’єктивну та об’єктивну є більш загальним. Існує декілька класифікацій засобів вираження модальності, проте в даній роботі ми будемо розглядати детальніше класифікацію І.В. Корунця.

Розділ 2. Стилі мовлення та їхні жанри

В найрізноманітніших сферах мова використовується по-різному. Для науково-технічного тексту необхідний один стиль написання, для газетно-журнально інформаційного - інший, для художнього - свій естетичний підхід. Всі вони мають ряд відмінних рис на всіх мовних рівнях - лексичному, морфологічному, синтаксичному та текстовому. Як зазначає С.Я. Єрмоленко, кількість-жанрово-стильових різновидів мови залежить як від зовнішньо мовних (історичні умови функціонування літературної мови, соціально-психологічні основи відтворення мовних типів спілкування), так і внутрішньомовних чинників (порядок слів, флективність, наявність варіантних форм тощо) у взаємозв'язках [Українська мова. Енциклопедія 2000: 602].

Основи функціональної стилістики були закладені Ш. Баллі (1961), Б. Гавранеком (1932), В. Матезіусом (1942), Й. Вахеком (1964) та іншими представниками Празького лінгвістичного гуртка. У російському мовознавстві проблемами функціональних стилів займалися Л.В. Щерба (1957), В.В. Виноградов (1941), а також М.М. Кожина (1983), О.Б. Сиротініна (1999) та багато інших. Українська стилістична думка сформувалася завдяки значним теоретичним та практичним досягненням у цій галузі Л.А. Булаховського (1975), М.М. Пилипинського (1976), С.Я. Єрмоленко (1987), Л.Я. Мацько (2003), В.С. Ващенка (1958), І.П. Чередниченка (1962), Н.В. Ботвіної (1999) та інших.

У результаті цих досліджень встановлено, що провідні функціональні стилі виникають відповідно до найважливіших суспільних функцій мови, тому виділяють основні та периферійні стилі. До того ж функціональним стилям властива змінність у межах однієї національної мови, що залежить знов таки від суспільно-політичних умов життя народу.

2.1 Визначення поняття "функціональний стиль" та функціонально-стильові типи текстів

Сьогодні функціональний стиль визначається як:

різновид мови (функціональний стиль), закріплений традицією за однією із найбільш вагомих сфер суспільного життя, що віддзеркалюється в фонетиці, граматиці, лексиці;

загальновизнана манера, спосіб виконання конкретного мовленнєвого акту;

індивідуальна манера, у тому числі й літературно-художня;

мовна парадигма епохи, під якою розуміють стан мови в стильовому відношенні в конкретну епоху [Лингвистический энциклопедический словарь 1990: 494].

Видатний мовознавець І.П. Ющук визначає функціональний стиль так: "Функціональний стиль - це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером і метою висловлювання, а також обставинами, у яких воно відбувається" [Ющук 2004: 49].

Виходячи із розуміння стилів та функцій мови, виділяють шість функціонально-стильових типів текстів:

розмовні (розмовно-побутові та розмовно-ділові);

офіційно-ділові (державні, політичні, юридичні тощо);

суспільно-інформативні (публіцистичні);

наукові (спеціальні, науково-популярні);

художні (вся жанрова різноманітність художньої літератури, критики);

релігійні (книги Священного писання, апокрифи, проповіді тощо) [http://www.refine.org.ua/pageid-1119-1.html].

2.2 Визначення функціонально-стильових типів текстів

Як було зазначено у пункті 2.1, існує 6 функціонально-стильових типів текстів. У повсякденному житті ми використовуємо розмовний стиль , тобто такий стиль, сферою використання якого є усне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві. Всі інші стилі використовуються в основному в письмових текстах. І оскільки вони сформувались на книжній основі, їх називають книжними.

Мовою художньої літератури є художній стиль - це переважно стиль художньої літератури, де слово не тільки щось називає, а ще й часто, будучи художнім засобом, є знаряддям естетичного впливу на читача чи слухача [Гнатюк 2002: 248].

Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, тобто у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

До публіцистичного стилю відносять такі тексти, які відносяться до громадсько-політичної, суспільно-виробничої сфер використання, а також до культурно-освітньої діяльності та навчання.

Сферою використання наукового стилю є наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Його основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. І найменш розповсюдженим в обох мовах є конфесійний стиль - це функціональний різновид мови, призначенням якого є обслуговування релігійних потреб всього суспільства. Він утілюється в проповідях, молитвах (усна форма), у “Біблії" та інших церковних книгах, молитовниках тощо (писемна форма) [http://revolution./languages/010540_0.html].

2.3 Особливості перекладу різноманітних функціонально-стильових типів текстів

З лінгвістичної точки зору мовленнєві жанри мають багато спільних ознак у різних мовах, бо в основі їх виділення лежать однакові критерії. А перекладач повинен добре знати особливості жанрів мовлення в англійській і українській мовах і бути ознайомленим із принципами передачі цих особливостей під час перекладу.