Курсовая работа: Засоби зображення гами кольорів у французькій та українській мовах
За результатами дослідів, під час яких людям показували на екрані три квадрати, зафарбовані в один із 20 відтінків синього, виявилося, що носії слов’янських мов на 10% швидше відрізняють синій від блакитного [12; 6]. Вперше було доведено, що мова спілкування впливає на сприйняття кольору людиною. Завдяки подібним дослідам і користуючись характеристикою кольорів за їх психологічним впливом на людину, можна зробити висновки про менталітет нації. Виділення блакитного кольору як окремого свідчить про те, що україномовні люди є більш врівноваженими і спокійними.
За В.Г.Гаком [3, 192], серед кольорів виділяються основні:
· кольори спектра – червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій та фіолетовий;
· інші найважливіші кольори – білий, чорний, сірий, коричневий).
Поля основних кольорів у французькій та українській мовах співпадають, за виключенням блакитного та синього, яким у французькій мові відповідає bleu . Також варто відзначити, що французьке rose вживається набагато частіше, ніж українське рожевий . Тому французькі автори нерідко включають його до списку основних кольорів, тоді як в українській мові рожевий вважається відтінком червоного.
Серед основних кольорів можна виділити невелику групу ядерних – найбільш розповсюджених і вживаних назв кольорів в даній мові. До ядерних відносяться ахроматичні, так звані “безколірні” кольори [24, 296],: білий і чорний (а в українській мові і сірий), а також червоний, зелений, синій, жовтий. За даними частотних словників відносна вживаність цих кольорів у французькій мові така: noir – blanc – rouge – vert – bleu – jaune; в українській: білий – червоний – чорний – зелений – синій – сірий – жовтий.
Також виділяються специфічні назви кольорів, що стосуються лише певних предметів [25, 191]. У французькій та українській мовах є кольори, що позначають масть коней: вороний, сивий, гнідий, буланий, красий, чубарий; aubère (чалий), bai (гнідий), louvet (буланий), alezan (рудої масті) і т.д.
Спеціальними прикметниками також позначають колір волосся людини (рудий, сивий, русий, чорнявий, білявий), її очі (карі, pers, vair), колір шкіри (смаглявий, рум’яний, загорілий, hâlé, bronzé), тканини (маренго, écarlate, grenat). У французькій мові також є специфічні назви для кольорів на гербах: gueules (червоний), sable (чорний), sinople (зелений).
Специфічні назви можуть переходити і на інші предмети. Французькі прикметники gris, blank, brun, наприклад, походять від назв мастей коней.
У мові з’являються все нові і нові назви відтінків , які даються за кольором рослин (citron, mauve), тварин (chamois, souris), мінералів (rubis, jade), явищ природи (horizon, aurore, feu), різноманітних речовин (paille, roille). У французькій мові, зважаючи на легкість вживання конверсії, будь-яке слово може стати означенням кольору. Перелік кольорів у словнику Робера має в своєму складі такі словосполучення, як, broudenoix, feuillemorte, queuedevache, têtedemaure, gorgedepigeon, cuissedeNymphe.
Відтінки дуже нерівномірно розподіляються по мовах. Подекуди доволі розповсюджена назва кольору в одній мові не має повного відповідника в іншій.
Словник Робера дає список із 191 відтінку. Ці відтінки об’єднуються в такі групи: blanc – 20 відтінків, bleu – 15, brun – 47, gris – 10, jaune – 20, noir – 6, rouge – 36, rose – 9, orange – 8, vert – 11, violet – 9. Деякі з цих слів взагалі не відмічені у франко-українських словниках: platiné, blet, balais (відтінок червоного). Інші слова є, але не вказується, що вони позначають певний колір: argilacé, cendreux, mastic, tourturelle серед відтінків сірого; серед помаранчевих – capucine, feu, géranium, серед жовтих – banane, canari, cireux, maïs, miel, moutarde, poussin, safran, serin, thé тощо.
Таким чином, частота вживання назв основних кольорів і кількість відтінків того чи іншого кольору не збігаються у французькій та українській мовах.
1.2 Кольори у художній літературі
У античні часи особливе місце в літературі належало зображенню лише двох кольорів – білого і червоного, що були ознакою жіночої краси й одночасно зустрічалися у релігійній символіці та побутовому житті [26]. У класичній літературі вживання значної кількості назв кольорів теж не помічалося. Так, у романі „Манон Леско” використано лише 20 назв кольору, у „Кандіді” Вольтера – 22 [3, 194]. Підвищена зацікавленість у назвах кольорів у письменників з’явилася лише у ХІХ столітті і була пов’язана з розвитком нового напрямку в живописі, що приділяв велику увагу зображенню колірних відчуттів – імпресіонізму. „Фортуніо” Т. Готьє налічує 170 „кольорових” слів, „Пані Боварі” та „Саламбо” Флобера - відповідно 509 та 621, , „Жерміналь” і „Людина-звір” Золя – 814 та 685 [27; 140].
Загалом, не тільки збільшується частота вживання „кольорових” слів, але й розширюється їх номенклатура. Якщо класики ХVII– XVIII століть виокремлювали лише основні кольори : bleu, rose, blanc тощо, то в 30 ‑ 50‑их роках ХІХ століття письменники навчаються у художників точності позначення кольорів. Г. Маторе відзначає, що у Готьє присутні не лише rouge, але і cardinalisé, cerise, rougeâtre, vermeil, cramoisi, écarlate, incarnadin, pourpre, vermillion. У одній з книг М. Пруста поряд з rose зустрічаються rosetendre, rosepale, roseTiepolo, vieuxrose, rosemetallique, rosegéranium. Л. Арагон демонструє більшу стриманість у позначенні кольорів, ніби підкреслюючи цим внутрішній протест проти професійного живопису. Але і у нього, за свідченням Глатіньї, поряд із bleu зустрічаються bleuroi, bleupâle, bleubarbeau, bleucéleste, bleuprofond, bleudélavé [26; 54].
У більш сучасних письменників назви кольорів зустрічаються часто. У „Планеті людей” Сент-Екзюпері 134 „кольорових” слова (0,3% загальної кількості слів у повісті), у „Страсному тижні”, „Багатих кварталах”, „Орельєні” Луї Арагона – по 900-1000 (0,4-0,5% усіх слів), а в одній з повістей Колетт відсоток „кольорових” слів доходить до 1,1%. Зростаюче зацікавлення французьких письменників у вживанні назв кольорів пояснює важливість знання цих назв для людей, що вивчають французьку мову.
Українські письменники також доволі часто приділяють увагу зображенню кольорів і відтінків. Зазвичай, у прозових і віршованих творах переважає вживання назв білого, червоного і чорного кольорів, бо вони є символічними для українського народу, але нерідко можна зустріти і назви інших кольорів, подекуди незафіксовані словниками. Набагато частіше назви кольорів і відтінків використовуються в українській поезії. Наприклад, у віршах Шевченка:
І заплакала Лілея,
А цвіт королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
На білеє пониклеє
Личенько Лілеї [9; 314].
У Лесі Українки зустрічаються такі надзвичайно влучні й тонкі вирази, як рудий хамсін, у жовтій та сліпучій млі, біловійний туман, злато-багряна верба.
Творчість більш сучасних письменників відзначається набагато частішим використанням назв кольорів[1; 17]:
Як до Тебе протоптати тропи?
В сивій млі спостерегти мету?
Чи ж пропалить синій жар Європи
Азії проказу золоту?