Реферат: Економічна теорія Кейнса
МіНіСТЕРСТВО ОСВіТИ ТА НАУКИ УКРАіНИ
РЕФЕРАТ
на тему: "Економічна теорія Кейнса"
Вінниця 2002
Кейнс Джон Мейнард (1883 -1946 ) - видатний учений сучасності. Він навчався у відомого економіста, засновника "кембриджськоі школи" економічноі думки А. Маршалла, але, всупереч сподіванням, не став його послідовником. Своі осмислення наслідків найтривалішоі і найтяжчоі кризи 1929 - 1933 рр., яка охопила багато краін світу, Дж. М. Кейнс висвітлив у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", видрукованій 1936 р. у Лондоні.
Ця книга принесла йому надзвичайно широку популярність і визнання, оскільки вже в 30-ті роки стала теоретико-методологічною базою програм стабілізаціі економіки на державному рівні в ряді краін івропи і США. Сам автор книги став після цього радником у складі уряду Великобританіі і брав участь у розробці багатьох практичних рекомендацій у сфері економічноі політики, одержав солідну винагороду і прибутки, здобув високе становище у суспільстві. Адже за всю парламентську історію Великобританіі Дж. М. Кейнс був першим серед учених-економістів, хто одержав від англійськоі королеви титул лорда, який давав право участі у засіданнях Верховноі палати парламенту.
Біографія сина професора логіки й економіста Джона Невіла Кейнса і чоловіка російськоі балерини Лідіі Лопуховоі Дж.М.Кейнса як ученого і громадського діяча склалася таким чином. Його незвичайні здібності до математики виявились ще в роки навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі у 1902 - 1906 рр. Йому пощастило слухати лекціі самого А. Маршалла, за вимогою якого, як уже згадувалось, у Кембриджському університеті з 1902 р. був запроваджений курс "економікс" замість "політичноі економіі" традиційноі "класичноі школи".
Пізніше університетська кар'іра Дж. М. Кейнса була поіднанням науковоі діяльності і державноі служби, публіцистики й економічноі науки.
З 1906 по 1908 р. він був співробітником міністерства (Управління у справах індіі), працював протягом року у воінному відділі, а пізніше - у відділі доходів, статистики і торгівлі.
У 1908 р., на запрошення А. Маршалла, йому дозволили прочитати курс лекцій з економічних проблем у Королівському коледжі, після чого з 1909 по 1915 р. він викладав тут економіку і математику.
Вже перша його економічна праця "індексний метод" (1909) викликала жвавий інтерес і була навіть відзначена призом Адама Сміта.
Досить швидко Дж. Кейнс здобув і громадське визнання. Так, у 1912 р. він став редактором "Економічного журналу" (замість
Ф. Еджуорта), і пробув на цій посаді аж до 1945 р. У 1913 - 1914 рр. він був членом Королівськоі комісіі з фінансів і грошового обміну в індіі. Водночас був затверджений секретарем Королівського економічного товариства. Крім того, широку популярність принесла йому видана в 1913 р. книга "Грошовий обіг і фінанси індіі".
Пізніше відомий у своій краіні вчений-економіст Дж. М. Кейнс перейшов на службу в Британське казначейство, де з 1915 по 1919 р. займався проблемами міжнародних фінансів, нерідко був експертом у фінансових переговорах Великобританіі, які відбувались на рівні прем'ір-міністра і канцлера казначейства. До того ж, у 1919 р. він був головним представником казначейства на всесвітній конференціі в Парижі і також представником британського міністра фінансів у найвищій економічній раді Антанти. Видана ним у тому ж році книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору" принесла йому всесвітню популярність і була перекладена на інші мови.
У цій книзі Дж. М. Кейнс висловив незадоволення економічною політикою краін-переможниць, які висунули відповідно до Версальськоі угоди безпідставні, як він вважав, репараційні вимоги до Німеччини, а також домагались економічноі блокади Радянськоі Росіі, не розуміючи, за його словами, того, що цим "блокують не стільки Росію, скільки самих себе". Відреагувавши на цю книгу, В. і. Ленін писав: "Кейнс вийшов у відставку, кинувши в обличчя уряду свою книгу і, сказавши, що вони "чинять безумство".
Дж. М. Кейнс, який замислив на знак протесту скликати Паризьку мирну конференцію, на тривалий час залишив службу в державних установах і зосередився на викладацькій роботі в Кембриджському університеті і підготовці наукових публікацій. Згодом з'явились "Трактат про ймовірність"(1921), "Кінець вільного підприімництва"(1926), "Трактат про гроші"(1930) і деякі інші праці, які передували найголовнішій - "Загальній теоріі...".
До активноі суспільно-політичноі діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р., коли у листопаді того самого року його призначили членом урядового комітету з фінансів і промисловості. У роки другоі світовоі війни (1940) він був призначений радником Британського казначейства, з 1941 р. його зарахували до складу англійськоі урядовоі делегаціі для участі в підготовці матеріалів угоди ленд-лізу та інших фінансових документів з урядом США. У наступному 1942 р. його призначили на посаду одного з директорів Англійського банку. У 1944 - затвердили головним представником краіни на Бретон-Вудській валютній конференціі, яка мала розробити плани створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкціі і розвитку. Згодом був призначений одним із членів правління цих міжнародних фінансових організацій. У 1945 р.
Дж. М. Кейнс знову очолив англійську фінансову місію (цього разу в США) для проведення переговорів у зв'язку із закінченням допомоги по ленд-лізу і узгодженням умов для одержання у США значноі позики.
Говорячи про Кейнса, з повною упевненістю можна твердити, що до нього самого можна віднести написані ним у кінці "Загальноі теоріі зайнятості, процента і грошей" слова про те, що "ідеі економістів і політичних мислителів - і тоді, коли вони праві, і, тоді, коли помиляються, - мають значно більше значення, ніж прийнято вважати. Насправді лише вони й керують світом."
Починаючи з 30-х років, коли робилися спроби поіднати старі, традиційні засоби використання простору і матеріі з інноваційними механізмами, у галузі соціальноі економіки мала місце гостра боротьба економістів навколо питання про державне втручання і свободу економічноі діяльності, протекціонізму і фритредерства. Породжені у зв'язку з цим нові проблеми наукових досліджень і до наших днів не втратили своіі актуальності, оскільки основний іх зміст - державне регрегулювання економіки в ринковому господарстві. З того часу беруть свій початок оріінтовані на розв'язання цих проблем теоріі, які з позиціі сьогодення правомірно розділити на два напрямки. Один з них виходить з учення Дж. М. Кейнса і його послідовників, а рекомендовані ними засоби державного втручання в економічні процеси отримали назву кейнсіанських. Другий напрям - це теоріі, що обгрунтовують протилежні кейнсіанству концепціі. Його представників прийнято називати неолібералами.
Суть та особливості еволюціі теорій першого напряму і соціально-економічних моделей, що випливають з них і спрямовані на прийняття державою відповідних заходів законодавчоі, виконавчоі і контролюючоі діі, і предметом викладення у цьому розділі.
Новизна економічного вчення. Основний зміст своіі концепціі Дж. Кейнс виклав саме в книзі "Загальна теорія..." Основна відмінність теоріі Кейнса від класичноі - заперечення саморегулювання ринковоі капіталістичноі економіки. Ніякого механізму, здатного забезпечувати таке саморегулювання і стабільний розвиток економіки, не існуі. Повна зайнятість при капіталізмі досягаіться лише у рідких випадках, і, всупереч твердженню класичноі теоріі, вимушене безробіття маі місце завжди. Саме тому Кейнс зосередив своі зусилля на розробці новоі теоріі зайнятості, висновки якоі погоджувались би з дійсністю, а саме - з наявністю при капіталізмі періодичних спадів виробництва і спричиненого ними безробіття.
Примітно, що у назві книги Кейнса говориться про загальну теорію зайнятості, яка принципово відрізняіться від класичноі теоріі тим, що заперечуі повну зайнятість і визнаі вимушене безробіття. Мова, таким чином, у новій теоріі йде не про безробіття, пов'язане з пошуком нового місця роботи або перебудовою структури промисловості, а про безробіття вимушене, яке виникаі закономірно у зв'язку з періодичними спадами і кризами виробництва.
За оцінками багатьох економістів, "Загальна теорія..." Кейнса була поворотним пунктом в економічній науці ХХ ст. і багато в чому визначаі економічну політику і в нинішній час. іі основна і нова ідея полягала в тому, що система ринкових економічних відносин не і досконалою і саморегулюючою, що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Сприйняття цііі ідеі прогресивним суспільством як належноі було зумовлено тим, що до 30-х років ХХ ст. теза про існування конкуренціі між багатьма дрібними фірмами, яка і на кожному ринку, була необгрунтованою і безпідставною, оскільки "нерівність", яка виникла в результаті існування монополіі й олігополіі, розповсюджуіться на порівняно вузьке коло людей і саме тому вона може бути виправлена втручанням держави.
Якщо в теоріі Кейнса і і щось суттіво нове, то це передусім зважена критика віри у внутрішні відновлюючі сили ринкового механізму. Прочитавши Кейнса, можна заперечити кожний окремий елемент його аргументаціі, піддати сумнівам навіть логічну спроможність усііі кейнсіанськоі схеми, але не можна вірити у здатність вільноі ринковоі економіки автоматично підтримувати повну зайнятість. У будь-якому випадку кейнсіанська революція означала справжній кінець "доктрини laissez faire". Звідси - і головний урок кейнсіанськоі теоріі, згідно з яким "негнучкість" зарплати - це не економічний, а політичний феномен.
Новизна економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані полягала, по-перше, у застосуванні макроекономічного аналізу, що зробило автора засновником макроекономіки як окремого розділу економічноі теоріі, і, по-друге, - в обгрунтованій концепціі так званого ефективного попиту, тобто потенційно можливого і регульованого державою попиту. Спираючись на власну, "революційну" на той час методологіію дослідження, Дж. М. Кейнс, на відміну від своіх попередників і всупереч пануючим економічним поглядам, стверджував необхідність недопущення з боку держави зниження заробітноі плати як основноі умови ліквідаціі безробіття, а також те, що споживання, внаслідок психологічно зумовленоі схильності людини до заощадження, зростаі набагато повільніше доходів.
У роботі "Загальна теорія..." Дж. Кейнс зосередив увагу на недостатній ефективності споживчого попиту. Саме попит, на його думку, відіграі вирішальну роль у стимулюванні і розвитку виробництва.
Що ж слід здійснити, щоб підняти ефективність попитуі
Потрібно знайти важіль розвитку всього суспільного (сукупного) попиту - попиту на споживчі товари і попиту на інвестиційні товари, тому що сукупний попит - це сума споживчих витрат і інвестицій.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--