Реферат: Ідіостиль газетного видання

Емпіричні дослідження здійснено на основі текстів сучасних українських газет – “Газета по-українськи” “Голос України”, “День”, “Дзеркало тижня”, “Україна молода”, “Молодь України” за період 2000 – 2006 рр. Усього проаналізовано понад 500 текстів. Загальний обсяг проаналізованого текстового масиву – понад 150 ум. друк. арк.

Наукова новизна дисертації визначається комплексним вивченням ідіостилю газетного видання за відсутності відповідних досліджень у сучасному журналістикознавстві. У дисертації виявлено сукупність інтегрувальних чинників формування ідіостилю газети, запропонована наукова дефініція самого явища, окреслено його когнітивно-прагматичні аспекти, вперше побудовано теоретичну модель експлікації та вивчення ідіостилю газетного видання.

У праці вперше проаналізовано функціонування розмовної, просторічної та сленгової лексики з погляду комплексного дослідницького підходу, сформульовано критерії виявлення й оптимізації ідіостилю, на цих засадах встановлено деякі риси читацької кваліфікації ідіостилю окремих видань.

Практичне застосування одержаних результатів полягає в актуалізації можливих підходів до творення ідіостилю газетного видання на основі розглянутої моделі, які можуть використати в редакціях газетних видань. Результати дослідження корисні для вивчення навчальних дисциплін з мовної підготовки фахівців зі спеціальностей „Журналістика” й „Видавнича справа та редагування”, а також для створення спеціальної науково-дидактичної літератури – посібників, підручників, текстів лекцій, словників і довідників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація, автореферат і публікації, в яких викладено основні положення роботи, виконані самостійно.

Апробація результатів дослідження представлена доповідями на таких конференціях: ХІ Міжнародній науково-практичній конференції “Вплив ЗМІ на мовну свідомість сучасників” (Київ, 2005), Шостих міжнародних науково-практичних читаннях “Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків” (Київ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції “Журналістика – 2005 у контексті сучасних професійних стандартів та трансформації журналістської освіти” (Київ, 2005), ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Текст як засіб комунікації” (Київ, 2006), ХV Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 2006), ІІ Міжнародній науковій конференції „Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта” (Алушта, Крим, Україна, 2006), ІV Тикторівських читаннях “Видавнича справа в Україні: міст між минулим і майбутнім” (Львів, 2006), ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції з проблем функціонування і розвитку української мови “Мовні процеси в сучасному медіапросторі” (Київ, 2007).

Результати дослідження обговорено на кафедрі мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення й результати дисертації викладено в дев’ятьох наукових статтях, з них шість опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, три – в інших наукових збірниках.

Структура дисертації. Дисертацією є рукопис загальним обсягом 179 сторінок, який складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім параграфів, висновків, списку літератури (352 позиції).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі вмотивовано вибір об’єкта дослідження, обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено теоретичну й практичну цінність дослідження. Також накреслено основну мету та завдання, означено й розмежовано предмет і об’єкт дослідження, описано методи дослідження, зазначено джерельну базу й сформульовано, в чому полягає новизна одержаних результатів. Подано відомості про апробацію положень дисертації.

У першому розділі „Ідіостиль газетного видання в науковому дискурсі ” здійснено історіографічний аналіз наукових джерел, які безпосередньо торкаються теми дисертації.

Перший підрозділ „Ідіостиль газетного видання в парадигмі мовознавчих та літературознавчих наукових підходів” репрезентує мовознавчі та літературознавчі погляди на ідіостиль як термін, що набув у цих галузях теоретичного обґрунтування й є базовим для формулювання нової дефініції – “ідіостиль газетного видання”.

Термін „індивідуальний стиль письменника” відомий давно. Першопочатки цього поняття було закладено ще в 20-40-х рр. на основі „принципу загальної образності”, який орієнтувався на цілісність мови художнього твору, але ще не акцентував домінанту індивідуального стилю – роль автора в цілісності мовних засобів (Н.Сологуб).

Термін „ідіостиль” співвідносний з терміном „ідіолект”. Часто науковці вживають їх як синонімічні. Проте спостереження змісту та структури розглядуваних дефініцій зумовлюють необхідність їх розмежування. Різниця між ідіолектом та ідіостилем полягає в системності останнього, тобто ідіолект становить собою просто сукупність видільних ознак мовлення окремого носія, у той час як ідіостиль передбачає створення системи.

Для дослідження важливими є результати як мовознавчих, так і літературознавчих праць, що торкаються особливостей стилю письменника. Якщо мовознавчі дослідження пропонують системний розгляд проблеми (дослідження мови як системи), виявляючи теоретичну модель стилістичних особливостей тексту з огляду на функціонування лексичних, фразеологічних, синтаксичних засобів тощо, то літературознавчі праці вивчають мовлення конкретного письменника, розкривають його творчу лабораторію, передбачають дихотомію автора, з одного боку, й сприймача з іншого. У коло наукового аналізу потрапляє ідейно-змістовий зріз інформації. Як наслідок – особливості стилю виявляються не лише з погляду естетичної довершеності твору, а й специфіки засобів відображення світу митцем.

Філологічні дослідження є основою для вивчення особливостей ідіостилю газетного видання, зважаючи на виявлені в них окремі компоненти та чинники, що становлять відмінні риси творчості різних письменників, її сприйняття реципієнтами.

Другий підрозділ „Аспекти вивчення ідіостилю в журналістикознавчих дослідженнях” присвячено виявленню підходів до вивчення ідіостилю на основі залучення окремих журналістикознавчих праць, що стосуються особливостей функціонування газети в інформаційному просторі, жанрової та тематичної різноманітності газетних творів, стилістичної манери авторів. Результатом використання таких підходів у дослідженні стала побудова теоретичної моделі вивчення ідіостилю газетного видання.

Серед критеріїв , що позначаються на формуванні ідіостилю газетного видання основними є такі:

· жанрова, тематична, рубрикаційна, проблематична своєрідність газети;

· специфіка мовних засобів, які використовуються у виданні, зокрема розмовна, просторічна та сленгова лексика, оказіоналізми, створення мовної картини читача у відповідності до певних соціальних реалій;

· включеність у систему й структуру суспільного життя окремих газетних текстів і своєрідність такого включення (соціальний контекст);

· характер спільної праці колективу редакторів, авторів, які створюють окремі номери газети й визначають стиль газети в цілому, що дає підстави виділити рівень авторської творчості й її загальні компоненти;

· упізнаваність видання читачем, для якої багато важать позамовні чинники: специфіка оформлення заголовків, рубрикацій, фотографії, які привертають увагу сприймача. Це допомагає впізнати те чи те видання серед інших, виходячи із змістово-смислових компонентів тощо.

Аналіз підходів до вияву ідіостилю окремого газетного видання з позиції журналістикознавства, мовознавства, літературознавства дає можливість сформувати концептуальну модель явища через систему інтегрувальних чинників, що акумулюють сукупність газетних текстів у виокремлений стильовий моноліт. У дослідженні виділяються дві групи інтегрувальних чинників:

1) чинники, що зумовлені традицією та структурою текстової діяльності (текстові);

2) чинники, зумовлені природою журналістики та виробничим характером масово-інформаційної діяльності (організаційно-виробничі) .

Якщо перша група охоплює традиції текстотворення в умовах інформаційного простору, то друга розкриває ті спільні підходи й зусилля редакційного колективу, ті умови функціонування газети, які не стосуються суто текстової діяльності, але є вагомою підставою для того, аби читач кваліфікував видання як єдине ціле.

До текстологічних чинників відносимо: