Реферат: Кодифікаційні етапи процедури систематизації банківського законодавства України: пошук нових підходів
1) юридичний (чи спеціально-правовий);
2) економічний;
3) соціальний та політичний;
4) моральний;
5) культурний [5; с. 17].
Сутність і значення юридичної, спеціально-правової сторони якості проекту Банківського кодексу України полягає у виборі найбільш оптимальних варіантів рішень комплексу тих питань, якими забезпечується нормальне та достатньо ефективне здійснення банківської діяльності в аспекті фінансово-правовового регулювання та охороні банківських відносин.
Як зазначають В. Бурмістров та П. Євграфов, економічний аспект якості законодавства полягає перш за все у правильному відображенні вимог об’єктивних економічних законів. Це найбільш складний аспект якості законодавства, який крім відображення економічних закономірностей, включає також глибоке та всебічне обґрунтування вибору правових засобів, адекватних механізму дії таких закономірностей [4; с. 20].
За своєю сутністю банківські відносини є економічними. Тому їх фінансово-правова регламентація у проекті Банківського кодексу України, повинна розкривати глибинний зміст фінансово-економічних процесів, які відбуваються у нашій державі.
Соціально-політичний аспект якості проекту Банківського кодексу України проявляється у тому, що при розробці даного проекту потрібно зберігати об’єктивність, незалежно від вітчизняної політичної ситуації. Із цього аспекту якості проекту Банківського кодексу України випливає наступний – моральний. Тільки при досягненні об’єктивного фінансово-правового регулювання банківської діяльності можливе адекватне відношення осіб, практиків-фахівців з банківської справи до Банківського кодексу України.
Культурний аспект якості проекту Банківського кодексу України виявляє себе у мові викладення банківських кодифікаційних норм.
Як зазначалося у другому розділі роботи, при розробці проекту Банківського кодексу України, варто долучити до роботи філологів (лінгвістів). Така практика є досить поширеною у світі, зокрема у Канаді. Так, у цій країні Міністерством Юстиції була розроблена політика, спрямована на покращення мови законів, на її спрощення і більшу ясність. Лінгвіст не має на меті підмінити собою законопроектувальника, зазначає Ж. Лагасе, але він у великій мірі може сприяти покращенню різних аспектів тексту, зокрема синтаксису і пунктуації, не кажучи вже про граматику (структура та організація ідей; простота виразів через більш вдале знаходження поняття, також через різноманітні лінгвістичні засоби; термінологія та словниковий запас у загальному розумінні). Крім того, лінгвіст, як фахівець-мовник, має загострене відчуття нюансів, які висловлює мова. Кожний вислів тексту повинен бути складений із урахуванням контексту, в якому він знаходиться [1; с. 35, 37].
Виключно важливе значення у підготовці якісного закону набуває використана у ньому термінологія. Під час великих кодифікацій законодавчі дефініції досить часто використовувались та користувалися значною популярністю. Наприклад, досить багато визначень містить французький Цивільний кодекс.
Оскільки будь-який нормативний припис виражається за допомогою мови (юридичної мови), елементарною структурною одиницею якої є слово (термін), важливо, щоб зміст і обсяг таких термінів був зрозумілим для всіх суб’єктів, яким адресується правовий припис [9; с. 28-29].
Правильним та обґрунтованим використанням термінології в законі досягається не тільки ясність, поняттєва визначеність, доступність для всіх громадян тексту закону, що саме по собі має принципову значимість, але і його соціально-корисна ефективність як своєрідного літературного твору [4; с. 18].
Сучасна українська юридична термінологія є складною, динамічною, ієрархічно організованою системою термінологічних одиниць, внутрішня структура і зв’язки якої ізоморфні структурі та організації логічних зв’язків між правовими явищами і поняттями [6; с. 57]. Тому одним із способів забезпечення якості нормативного припису та зрозумілості наміру законодавця є застосування законодавчих дефініцій саме у текстах відповідних нормативно-правових актів [5; с. 29], у нашому випадку – у проекті Банківського кодексу України.
Серед інших правил підготовки проектів нормативних актів, З.Трофімова називає і такі, які стосуються власне мовного аспекту змісту проекту: ясність, простота застосування та розуміння термінів; недопустимість використання в тексті документа неясних, багатозначних і нечітких, емоційно насичених термінів; відмова від канцеляризмів, словесних штампів, застарілих зворотів та слів, які рідко зустрічаються; стислість і компактність викладу правових норм, скорочення до мінімуму дублювання нормативного матеріалу з одного й того ж питання [1; с. 149].
Підсумовуючи аналіз якісних характеристик проекту Банківського кодексу України, слід зауважити, що при реалізації цих аспектів, створюється нова сутність фінансово-правового регулювання усієї банківської діяльності. Таке банківське законодавство буде ефективним.
Аналіз літературних джерел свідчить, що найпоширенішим розумінням поняття „ефективність законодавства” є уявлення про неї як про дієвість, результативність, здатність законодавства забезпечити досягнення відповідної соціальної мети.
Отже, щоб оцінити ефективність законодавства, треба чітко уявляти очікуваний результат конкретного закону (Банківського кодексу України), мати можливість зіставляти з ним фактично досягнутий результат. Можна сказати, що збіг фактичного результату з ідеальним, тобто досягнення мети в оптимальні строки, з найменшими витратами часу, матеріальних коштів та сил, і є свідченням ефективності дії відповідного закону.
До показників ефективності законодавства висувають ряд вимог, головні з яких – репрезентативність, надійність, порівнюваність та об’єктивність. Показниками прогнозованої ефективності законодавства можна визначити, хоча і змінні (відносні), проте суттєві характеристики: наукову обґрунтованість закону, рівень політичної і правової культури нормативного акту, відповідність положень закону міжнародно-правовим документам, ратифікованим Україною, мову документа, його доступність для населення, лаконічність, чіткість формулювань тощо [6; с. 47].
Іншими словами, простежується чіткий взаємоперехід: дотримання змістових і процедурних вимог при розробці проекту Банківського кодексу України → якісний проект Банківського кодексу України → ефективність банківського законодавства в цілому.
Під час роботи над Банківським кодексом України актуального звучання набувають заходи по проведенню т.зв. „круглих столів”, симпозіумів, конференцій та інших заходів наукового обговорення положень Кодексу. Така практика відома Україні. Так, наприклад, подібним шляхом обговорювалися теоретичні та загально-практичні аспекти систематизації [9; с. 9], кодифікація цивільного законодавства [7; с. 94-95] тощо.
В Україні не раз проводилися наукові конференції, що сприяли розробці теоретичних засад кодифікації, а також прийняттю деяких кодексів України. Так, 29 червня 1993 року у м. Києві була проведена І Всеукраїнська конференція з питань кодифікації законодавства, 22 грудня 1993 року у м. Харкові – ІІ Всеукраїнська конференція, 7 грудня 1995 року у м. Львові – ІІІ Всеукраїнська конференція, 18 червня 1997 року у м. Києві – ІV Всеукраїнська конференція [6; с. 9]. А 7 жовтня 1999 року у м. Києві відбулася Міжнародна науково-практична конференція, присвячена розгляду питань систематизації законодавства. Існувала пропозиція увесь нормативний масив вмістити орієнтовно в шістдесят кодексів. Одним з таких кодексів має стати Банківський кодекс України.
Лише колективна робота над положеннями Банківського кодексу України значно підвищить його якість і забезпечить у подальшому стабільне фінансово-правове регулювання банківської діяльності. Адже наукове забезпечення підготовки законопроектів із будь-яких питань правового регулювання суспільних відносин попереджає допущення помилок, прорахунків тощо. Відомо, до яких наслідків, пише Є. Євграфова, призводить нехтування досягненнями юридичної науки, її пропозиціями та рекомендаціями, особливо при підготовці кодифікаційних законів, про що свідчать неузгодженості між Цивільним і Господарським кодексами України, прогалини у кримінальному та процесуальному законодавстві тощо. Подібним наслідкам можна запобігти, своєчасно використовуючи науково обґрунтовані теоретичні конструкції [7; с. 122].
Тут варто зазначити, що важливими є не тільки ті заходи, які організовуються на офіційному рівні, але й ті, що проводяться на регіональному рівні за власною ініціативою тих чи інших наукових або науково-навчальних установ. Як зазначає І.Борщевський, підвищення ролі правової науки та юридичної практики є важливою передумовою ефективного використання кодифікації законодавства, що у підсумку має забезпечити ефективність правового регулювання суспільних відносин та розвиток державно-правової системи [3; с. 35].
Після проведення конференцій та інших наукових заходів на регіональному рівні, висновки колективного обговорення положень Банківського кодексу України чи рекомендації щодо змісту і процедурно-методологічних аспектів проведення кодифікації банківського законодавства надсилаються до Комісії із систематизації банківського законодавства, яка візьме їх до уваги в процесі майбутньої кодифікаційної роботи.
Проводячи вищезазначені наукові заходи, неможливо не взяти до уваги їхню спеціалізацію. Через те, що предмет правового регулювання Банківського кодексу України – це банківські відносини, які по суті є економічними, спостерігається дуалістичне поєднання наукових сфер – юридичної та економічної. Саме тому до роботи в конференціях, симпозіумах тощо слід запрошувати вчених як юридичного, так і економічного спрямування.
Зупинимося на одному з найбільш значущому заході – експертизі проекту Банківського кодексу України. Вона проводиться з метою забезпечення якості та обґрунтованості акту, своєчасності його прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії. Завданням експертизи є: об’єктивний всебічний розгляд проекту фінансового нормативно-правового акта; перевірка відповідності проекту вимогам і нормам чинного законодавства, правилам нормотворчої техніки; оцінки відповідності проекту сучасному рівню наукових знань, економічній і соціальній доцільності; аналіз рівня використання наукових досліджень, світового досвіду; прогнозування соціально-економічних, правових та інших наслідків реалізації передбачуваних правових норм; підготовка обґрунтованих експертних висновків [5; с. 95-96].
Для проведення юридичної експертизи проекту Банківського кодексу України, Комісія із систематизації банківського законодавства приймає рішення, у якому зазначаються об’єкт експертизи, суб’єкт проведення експертизи, термін проведення експертизи.