Реферат: Методи регулювання трудової діяльності працівників. Коучінг

Формування – стадія, на який здійснюється підбір працівників та їх розстановка за робочими місцями. Головна фігура – керівник.

Становлення – затвердження в ролях, вияв індивідуальності.

Нормування – на цій стадії конфлікти, що виникають, знаходять своє вирішення. Встановлюються порядок і взаємозв’язки. Керівник спирається на згуртованість колективу. Колектив звикає до методів керівництва.

Зрілість – ствердження традицій, реалізація цілей. Група здатна до самоврядування, для неї характерна висока згуртованість, сумісність. Розкриваються здатності. Колектив активний, немає потреби в примушенні.

Самоврядування – налагоджений контроль, оскільки створена єдина система цінностей, норм і взаємоприйнятних методів організації праці.

Група має право самостійно ухвалювати рішення, її члени володіють різними навичками і можуть виконувати різні функції, їх досвід дає змогу виконувати великі організаційні задачі.

Ефективність діяльності самоврядовуваного колективу дуже висока. Члени команди практично виконують функції менеджерів. Контроль їхніх дій мінімальний, керівник часто переобирається.

У процесі спільної трудової діяльності відбувається:

диференціація ролей і функцій між членами групи;

створення певної стійкості системи ділових відносин між працівниками, що виконують різні функції.

У сукупності ці функції визначають формальну структуру групи, яка ділиться на горизонтальну і вертикальну.

Горизонтальна структура відбиває розподіл ролей в групі. Вертикальна структура визначається наявністю субординаційних відносин усередині групи – задає порядок супідрядності й залежності.

Вертикальна організація неформальної структури групи відбиває характер розподілу відносин керівництва і підпорядкування працівників. Кожний працівник має певний ранг, що відповідає його статусу влади: чим вище ранг працівника, тим більшою владою і авторитетом він володіє всередині групи. Отже, вертикальна організація може розглядатися як рангова залежність між членами колективу в неформальній ієрархії групи. Якщо члени групи взаємодіють тільки на основі формальних розпоряджень, узгодженість їх дій буде мінімальною. Справжня взаємодія виникає лише у тому випадку, коли офіційні зв’язки між працівниками наповнюються емоційним особовим змістом, тобто стають суб’єктивно значущими. Іншими словами, коли над формальною системою відносин надбудовується інша, неформальна система зв’язків, характер відносин керує формальною структурою. Проте всі відносини, у тому числі й ділові, протікають як особові реакції.

Із зростанням професійної майстерності відбувається конвергенція – зближення обох структур за домінуючої ролі формальної структури. Чим більш зрілим стає колектив, тим більш значну роль набуває формальна структура і тим більший вплив вона здійснює на міжособове спілкування.

Неформальна структура підприємства, як і формальна, ділиться на горизонтальну і вертикальну.

По горизонталі неформальна структура має дві підструктури: ділову і емоційну.

Ділова підструктура виникає в результаті кооперації діяльної інтеграції працівників. Вона значною мірою визначається зовнішніми цілями підприємства і закономірно міняється разом з ними (наприклад, при переході від підготовчого періоду до організаційного, виробничо-технологічного).

Керівництво діловою підструктурою здійснюється неформальним керівником – діловим лідером.

Лідерство – відносини домінування і підкорення в межах групи. Діловий лідер, зорієнтований на рішення виробничих задач і вдосконалення майстерності працівників, часто виступає ініціатором у пошуках більш ефективних методів управління.

Емоційна підструктура відбиває безпосередні афектні зв’язки (симпатії, антипатії, байдужість) між членами колективу. Вона ніби доповнює ділову, згладжуючи дезінтеграційні тенденції, що є наслідком функціонального розшарування. Керівництво емоційною підструктурою здійснюється ще одним неформальним керівником групи – емоційним лідером. Він орієнтується на вирішення загальних задач, вдосконалення взаємин між членами групи, створення сприятливого психологічного клімату, профілактику міжособових конфліктів.

Насправді розподіл на ділових та емоційних лідерів дещо умовний.

Нерідко обидві лідерські функції виконує одна людина. Ідеальний випадок, коли ці якості поєднуються в офіційному керівникові. Причому таке поєднання спостерігається тим частіше, чим вище рівень розвитку підприємства. Фахівці пояснюють це впливом рівня вимог на концентрацію влади в організації. Чим вище вимоги до результату діяльності й більш напружена конкурентна боротьба, тим вище має бути концентрація влади.

Коли група орієнтується тільки на виконання роботи, а не на певний результат, більш ефективним є розподілене лідерство, а коли колектив орієнтований на досягнення високих результатів – інтеграція лідерства. Тому за орієнтації колективу на споживача він функціонує більш ефективно в тому разі, якщо лідерські функції суміщені.

Якщо в групі є декілька лідерів, між ними може виникнути суперництво за абсолютне лідерство. В цьому випадку вони самі не можуть ефективно виступати “в одній зв’язці”. Результат – розкол групи на конкуруючі мікрооб’єднання, що негативно позначається на ефективності роботи.

3. Методи регулювання трудової поведінки

Коучінг – цілеспрямований процес розвитку потенціалу співробітників, що сприяє як максимізації їх продуктивності, так і успішній діяльності компанії.

Тренер-консультант, так званий “коуч”, допомагає людям:

по-новому осмислити, що для них є дійсно важливим;

поставити конкретні цілі;