Реферат: Мовленнєвий етикет спілкування

4. Приголосний [в] не оглушується і не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та у кінці слова вимовляється, як [у]: [буу], [дауно], [шоук], [в'іуторок].

У четвертому розділі ми говорили про фоностилістику, про милозвучність. Повторимо ще раз: українська мова відзначається милозвучністю. Це одна з її природних тенденцій у закономірному розвитку та вдосконаленні. Потреба милозвучності зумовила спрощення груп приголосних, важких для вимови: [стн], [ждн], [здн], [стл], [рдц], [лнц], [рнч]: вісник, тижневий, обласний, виїзний, серце, сонце, гончар тощо.

Створенню милозвучності сприяє існування в нашій мові фонетичних варіантів окремих слів, які виникають в результаті чергування звуків [у]-[в], [і]-[й]: уперед – вперед, увесь – ввесь (і весь), учений – вчений, іти – йти, пішла в поле – пішов у поле.

Фонетичними варіантами виступають прийменники з, із, зі (з книжки, зі сходу, із шафи); у, ув, уві (увійшла в хату, ввійшов у хату, глянув ув очі (у вічі), бачив уві сні); під, піді, підо (під столом, піді (підо) мною).

Для унаочнення прочитаймо вірш, дотримуючись норм літературної вимови. Особливу увагу звернімона вимову ненаголошених голосних [е], [и]. Прослухайте цей текст.Порівняйте свою вимову з вимовою іншої особи. Таким чином ви вдосконалюватимете свою вимову.

МОЯ МОВА

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

(В. Симоненко.)

Ще наведемо приклади: прочитаймо два тексти (задля закріплення вище мовленого). Дещо запишемо на дошці чи в зошиті, спробуємо разом з’ясувати мотиви свого вибору з варіантів слів, що в дужках, найбільш удалий. Отже, приступимо до своєрідної редакторської правки:

«Функціонування слова-символу в (у) художньому мовленні несе прозорий відбиток його образно-смислового значення як певної ідеї, абстракції, що знаходить реалізацію в (у) межах прозової структури. У (в) системі художнього світу відбуваються процеси взаємодії слова-символу із (з) змістовою організацією твору, що зумовлюється природою поняття-символу. Слова-ідеї, як правило, в (у) прозовому творі розширюють контекст, його розуміння загальносуспільного масштабу. Показовими в (у) цьому плані є окремі сакральні символи: собор, Ісус Христос, душа, ангел. Такі символи вказують і (й) на рідну віру, і (й) на Україну, (і, й) на рідну землю, малу батьківщину, бо особистість невіддільна (від, од) народу, його віри, витоків, а народ невіддільний (від, од) Батьківщини. Саме (в, у) цих символах дешифрується сила народу (і, й) його патріотизм, невмирущість (і, й) безсмертя».

«Черпаючи (з, із) скарбниць усної народної творчості, що сягає (у, в) прадавні часи, (пересвідчуємось, пересвідчуємося), якою вірністю (і, й) незрадливістю шанували наші предки рідну землю, захищаючи її (від, од) ворогів на (ратному, ратнім) полі. З древньоруських літописів, легенд та переказів, (з, із) героїчних дум та пісень постає (перед, переді) нами та любов, гартована (у, в) битвах (з, із) степовими ордами половців (і, й) печенігів, турків, татар, ляхів. Мабуть, (нема, немає) такої пісні чи думи, де (б, би) народ не оспівав своєї рідної землі» ( Є. Гуцало.)

3. Мовний етикет. Виразність мовлення

Для того, щоб приступити до розгляду третього питання, спробуємо перекласти українською мовою іменники перепись, тюль, шатер, степь, боль, тополь, дробь, Север (Північ – ж.р.), боль – (біль – ч.р.). Порівняйте їх рід.

Розкрийте дужки, правильно вживаючи відмінкову форму іменників.

Дякувати (Бог), наслідувати (професор), навчати (українська мова), вибачити (товариш), говорити (рідна мова), туга (батьківщина), посилати (пошта).

Таким чином, ознакою культури мовлення є граматична правильність. Кожен текст вимагає дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень.

Морфологічна правильність

1. У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зал – зала; клавіш – клавіша; санаторій – санаторія; птах – птаха; сусід – сусіда. Форми чоловічого роду є літературними, форми жіночого – розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла. (В. Сосюра). Не одна кричала птаха: «Пожалій гніздо моє!» (Д. Білоус).

2. Кожній змінюваній частині властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід дотримуватись.

3. У давальному відмінкові однини іменники чоловічого роду мають закінчення -ові, -еві (єві) та -у, -ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, деканові, бригадирові, товаришеві, Андрієві. Закінчення -у, -ю вживаються переважно для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька, наприклад: товаришеві Борисенку Іванові Васильовичу, студентові-фінансисту.