Реферат: Мовленнєвий етикет спілкування

5. При дробових числівниках іменник має форму родового відмінка однини: дві цілих і п'ять десятих метра, одна третя кілограма (а не метри, кілограмів).

6. Користуючись займенниками, слід враховувати те, щоб кожен із них точно вказував на потрібне слово. Неврахування цього часто утруднює розуміння змісту висловлювання.

Існує і синтаксична правильність.

1. Особливої уваги вимагають поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбиваються зв'язки між словоформами.

2. Уважним треба бути при використанні фразеологічних словосполучень української мови: день у день (а не з дня у день), впадати в очі (а не кидатися в очі), ні в чому не потурати ледарям (а не ніякої поблажки не давати ледарям), збити з пантелику (а не збити з толку) тощо.

3. Необхідно звертати увагу на словослолучення, побудовані на основі зв'язку керування, бо тут не завжди правильно добираються відмінкові форми іменників (займенників) і прийменники: Кожен був сповнений гордості (а не гордістю); ми не повинні проходити повз ті недоліки (а не повз тих недоліків); для творів Д.Білоусавластива (чи притаманна) різноманітна тематика (а не для творів Д.Білоусахарактерна різноманітна тематика).

4. У мові деяких студентів переважають прості, неускладнені речення. Проте користуватися тільки такими конструкціями не можна, бо вони порушують плавність, смислову і ритмічну єдність, роблять мовлення примітивним. Поряд з простими й короткими реченнями потрібно користуватися і простими ускладненими та складними.

5. Зворотний порядок пов'язується з семантико-стилістичними особливостями мовлення і характеризується інтонаційним виділенням певного члена речення. Такий порядок слів широко використовується в художньому стилі, в усній народній творчості, в розмовному мовленні як образний експресивно-стилістичний засіб. Наприклад: Виточу, вигострю зброю іскристу (Леся Українка).

6. Відомо, що дієприслівник передає додаткову дію по відношенню до основної, вираженої дієсловом-присудком, і стосується одного й того ж предмета. Наприклад: Прочитавши це слово, ми уявили людину з ніжним поглядом (а не Прочитавши це слово, в нашому уявленні постає людина з ніжним поглядом); Приїхавши в рідне село, він поцікавився, як ідуть справи в школі (а не Коли він приїхав у село, його хвилює...).

7. Дієприкметникові звороти виступають як синоніми до підрядних означальних. Речення з дієприкметниковим зворотом характеризується більшою синтаксично-інтонаційною цілісністю, ніж складнопідрядне. Порівняйте: Бригаду очолив випускник Львівської аграрної академії, присланий згідно штатного договору і Бригаду очолив випускник Львівської аграрної академії, якого прислали згідно штатного договору.

8. Досить поширені в нашій мові речення, ускладнені однорідними членами. Користуючись такими структурами, не можна поєднувати в одному однорідному ряді логічно далекі або несумісні поняття, як ось: Вступ і тема твору Олеся Гончара «Собор»; Були закуплені ялинкові прикраси, лісова ялинка-красуня і шкільні парти.

Будь-яка розвинена національна мова є системою систем. З одного боку, мова — система (сукупність) специфічних національних особливостей, характеристик, ознак. А з другого – вона складається з інших рівнів, або систем – фонологічної (функціонування фонем), морфологічної (будова слова, функціонування морфем), лексико-фразеологічної, синтаксичної, стилістичної. Кожна з цих систем є важливим об'єктом дослідження для мовознавчої науки.

Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виразові засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного – емоційно-експресивні та оцінні елементи мовлення.

Спробуйте дати відповіді на запитання:

1. Що таке доречність мовлення?

2. Від чого залежить доречність мовлення?

3. Якими засобами забезпечується доречність?

4. Які умови доречності?

5. У чому виражається контекстуальна доречність?

6. Яку роль у доречному виборі мовних засобів відіграє ситуація мовлення?

7. Як виявляється доречність у мовних стилях та індивідуальному мовленні?

Ми іноді говоримо: «Дуже виразне мовлення». Виразність мовлення — не менш важлива його якість, ніж інші. Така якість найбільше залежить від особи мовця, його ерудиції, знання мов, мовленнєвих умінь і навичок. Мовна практика свідчить, що мовлення здатне збуджувати увагу, викликати інтерес людей до сказаного чи написаного. Ці особливості культури мовлення називають виразністю. У мові є невичерпні запаси виражальних засобів, які роблять наше мовлення виразним. Це насамперед засоби художнього мовлення і засоби звукового мовлення. Виразність включає в себе й образність. Остання передбачає вживання слів і словосполучень у незвичному, метафоричному значенні, що дає можливість образно, художньо відтворювати дійсність. Отже, виражальні засоби можуть бути образними і необразними. Це залежить від стилю висловлювання. Так, наприклад, виразність художнього стилю досягається усіма мовними засобами, а наукового тільки тими, яким образність не властива. А ще виразність мовлення включає такі засоби, як інтонація, логічний наголос, звукове оформлення тексту, емоційно забарвлені слова і вирази, фігури поетичного синтаксису. Деякі з цих засобів характерні тільки для усного мовлення.

Виразність мовлення досягається за таких умов:

1) самостійність (а не за шпаргалкою) мислення мовця;

2) інтерес мовця до того, про що він говорить чи пише;

3) добре знання мови й виражальних засобів;

4) досконале володіння стилями мовлення;

5) систематична мовна практика;

6) свідоме бажання мовця говорити або писати виразно;