Реферат: Мовний світ нової української літератури

хлебосольный — гостинний, хлібосільниий

ход событий — перебіг подій

ходатайство — клопотання

холостяцкая жизнь — парубоцьке (холостяцьке) життя

хорошее произношение — добра (гарна) вимова

хорошее отношение — добре (гарне) ставлення

хорошие отношения — гарні стосунки

человек редкой доброты — винятково добра людина

Что случилось? — Що сталось? Що скоїлось?

Что ты сделаешь! Что поделать! — Що вдієш!

чувство нового — почуття (відчуття) нового

чувство прекрасного — почуття (чуття) прекрасного

чувство собственного достоинства — почуття власної гідності

чувство собственного превосходства — почуття власної вищості (переваги)

шампунь — шампунь, ч. р., шампунем

щекотливое обстоятельство — делікатна (тонка) обставина

Щелкунчик — Лускунчик

эхо войны — відлуння війни

язвительное замечание — ущипливе зауваження

3. Слово поета і дитяча фантазія

Які ж мовні засоби прислужуються поетам при створенні неповторних мініатюр? Звичайно, це традиційні в дитячому фольклорі слова із здрібніло-пестливим значенням: дощик, хлоп'я, грибочок, лапки, дрібнесенький, гарнесенький, біленький, спатки, або іменники з прикладками: в дудку-джоломію, равлик-павлик, котик-воркотик, або словосполучення з тавтологічною основою типу диво дивнеє. Трапляються також елементи лірично-пісенного синтаксису: на гіллячках, на тоненьких. Цілком органічно вплітаються у вірш авторські новотвори: У садочку-зеленочку, чорногривий (вітер), грибнесенький (дощ), сестриченько-яличко. А втім у віршах використовується порівняно невелике коло слів. Більшість із них дитина чує і вживає у щоденному спілкуванні або знає з казок (заєць, вовк, сонце, місяць, зорі, вітер, папір, вікно, осінь, груша, дуб, сироїжка, цар, трон, корона, жаба-царівна, Дід Мороз, Снігуронька, знати, питати, їхати, червоний, кудлатий, навесні тощо). Саме ці звичайні і буденні слова складаються в поетичні образи. Привертає увагу розмовний синтаксис вірша: "Хай би вибігли до стежки", "а нехай-но ще побудуть тут мені", "Люди добрії", "Бувай здоровий", "Як вам, бджілко, ночувалось?". Отже, завдяки невимушеності поетичної мови дитина мимоволі засвоює, що звичне і незвичне в житті завжди поряд – особливо допомагає в цьому багата порівняннями поезія Ліни Костенко.

Серед її образів є і простіші, і складніші. Скажімо, дитині досить легко уявити звичайний пеньок троном, адже йдеться про казкового бузинового царя: "На пеньочку, як на троні, він сидить собі в короні". Або: "Цей дзвіночок, як намет". Справді, квітка-дзвоник, у якому сховалась від дощу бджола, подібний до намету. Більшого напруження уяви вимагає образ саду після дощу: "Струшується сад, як парасолька". Порівняння: "Сю ніч зорі чомусь колючі, як налякані їжачки". Виявляється, їжачок, коли лякається, стає колючим клубочком.

Відзначимо, що до найбільш несподіваних порівнянь письменниця ніби готує маленького читача-слухача. Наприклад, перш ніж порівняти звичайний опеньок з маркізом вона називає характерні елементи одягу маркіза: жабо, каптан. Шовковиста ніжка гриба і перетинка на ньому – ось подібність опенька і маркіза, знаного дітьми з казок та пригодницьких оповідей, фільмів: "В жабо й атласному каптані стоїть грибочок, як маркіз". У назві вірша "Зелені дзьобики бруньок" теж заховане порівняння: зелені бруньки подібні до пташиних дзьобиків. Показово, що образ цей є тільки в назві вірша, тобто він цілком самостійний. Так завдяки образному порівнянню діти легко сприймають зорову картину: "Ген корів розсипана квасолька доганяє хмари у полях". Череда в полі порівнюється не просто з квасолькою, а саме з розсипаною квасолькою. При цьому словосполучення із значенням порівняння, можливо, й не стануть активом мовної практики маляти, зате сприятимуть розвитку його поетичного мислення.

Слід зазначити, що висока образність, персоніфікація, олюднення природи прикметне творчості дитячих письменників Г.Храпача, В.Кравчука, Л.Савчук, Н.Шмурикової… Пестливі слова, метафоричність, наприклад, надають віршам "живої" характеристики, бо метафора скерована переважно на олюднення навколишнього світу, що відповідає особливостям світосприймання дитини, для якої центр всесвіту – вона сама, і все навколо себе вона схильна уподібнювати собі. Отже, дитина психологічно готова сприйняти поетичну метафору, важливо тільки, щоб ця метафора відповідала рівню розвитку дитини, була їй зрозуміла. А ще ж до сприймання метафоричних образів у поезії готує дитину й казка, де нарівні з людьми діють звірі, птахи, рослини, фантастичні персонажі. Справді, предметам і явищам, птахам, тваринам, комахам приписуються такі дії і стани людей, такі ознаки їх зовнішності, які не раз спостерігала, про які чула дитина, як ось:

І біжить, і дзвенить, і витьохкує.

- Ти куди це, струмочку?

- Біжу,

Може, чимось комусь послужу…

А дзвеню –