Реферат: Мовний світ сучасної української літератури

ходять чорні звірі,

воду п'ють в Сулі.

Пригадується письменникові, як у 70-х роках його висунули на здобуття літературної премії імені Максима Рильського. Однак тоді премію присвоїли Степанові Ковганюку за перекладені твори Михайла Шолохова. Дмитро Григорович не образився, навпаки у властивому для нього жартівливому тоні надіслав до Одеси, де перебував тоді суперник, таку строфу:

За премію, яку вручили,

Радію я й моя сім'я

Так само, якби й Ви раділи,

Коли б її отримав я.

Високою організацією слова позначені й вірші сучасного поета, хмельничанина Миколи Федунця. У його поезії багато є авторських неологізмів. Вони служать формою творення образного світу.

З часу незалежності України мовознавці приділяють чимало уваги збереженню і розвитку мови. При цьому вони особливий наголос ставлять на історичні та політичні аспекти. Разом з тим мало розглядається пасивний запас української лексики: історизми, архаїзми, неологізми. Тому нижче зупинимося на рухомій групі лексики, до якої належать нові слова.

Лексика найтісніше пов'язана з життям народу, а отже постійно реагує на зміни в культурному й соціально-виробничих процесах, забезпечуючи їх новими словами та словосполученнями, абревіатурами: загс, Укрсільгосптехніка, спелеологія, сніговіється. В художній літературі найтонше відбиваються такі процеси. Свого часу майстром індивідуальних авторських неологізмів був Павло Тичина, який, до речі, 20 жовтня 1962 року вперше познайомився з віршами 18-літнього Миколи Федунця і сказав про них своє вагоме слово. Поезії П.Г.Тичини рясно пересипані словосполученнями: "срібнотканний сон", "молитва всевладниці ночі", "горіння-розквітання", "сонцеприхильник", "вогнепоклонник", "яблуневоцвітно", "ясносоколово" тощо.

Як бачимо, існують неологізми загальні та індивідуальні (авторські). Якщо брати газетну чи журнальну публікацію, то там переважно загальномовні неологізми, а якщо читатимемо художні твори, то помітимо чимало авторських словотворень. Загальномовні називають нове поняття, виконують номінативну функцію. Індивідуальні неологізми покликані до життя прагненням дати іншу, емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові.

Як ми вже зазначали, художнє мовлення письменника несе в собі двобічний процес: мова є будівельним матеріалом творчості, з іншого – талановитий майстер слова збагачує літературну мову новотворами чи відтінками значень слів, словосполучень. У мові поета-новатора М.Федунця однаковою мірою взаємодіють найновіші слова епохи з найдавнішим шаром української лексики. Особливо щедра його поетика на світ кольорів.

Як відомо, семантика кольору має напрочуд велике значення. Символіка кольорів викликана психофізіологічним впливом їх на людину. Гама кольорів словесної символіки збагачує поетичний світ М.Федунця (аналізуємо при цьому книгу поета "Мереживо". – Хмельницький: Поліграфіст, 2008). Синтез словесного кольору виражає: червоний – любов, радість життя; жовтий – символізує життя, свободу, радість, повагу до старості, достигле золоте колосся; зелений – мир, спокій, надію, вірність, життя, багатство, буяння; зелено-жовтий колір виражає ревнощі, заздрість, зраду; оранжевий – життєрадісність, владу, розкіш, марнославство; голубий – здоров’я, ніжність, простір, вірність, чисте небо, чисті почуття, далечінь, легкий смуток; синій – сентиментальність, серйозність намірів, довір’я, безкінечність, сум; фіолетовий (фіалковий) – повноту життя, але в той же час викликає сум, тривогу, цей колір символізує також дружбу, довір’я, гідність; чорний – похмурість, горе, сум, печаль, землю; білий – символізує невинність, чистоту. В художньо-поетичному тексті кольори виражають ієрархію змістових прикмет і поділяються на групи. Отже, найуживанішими кольорами автор позначає предмети: білим –17, червоним – 4, жовтим –2, чорним (темним) – 14 разів. Іноді автор застосовує непряме називання, але на жовтий колір вказує дія чи ознака: бронзовіло зерно, солом’яні коси; на зелений – вруниться поле, барви барвінкові; на червоне – море янтарне. Похідними, додатковими кольорами поет позначає номінації: синій – 3, зелений - 12, рудий – 4, голубий – 8 разів. Помаранчевий колір, як похідний, в тексті відсутній. На яскравість кольорів: темно-, тьмяно-, блякло-, блідо-, ясно- автор вказує лише один раз: темно-сиза насінина (с.36), але інтенсивність підсилює повторення "хвилі сині-сині", виражений іменником колір металу "золото-срібло". Кольори інтенсивних відтінків: густо-, світло-, темно- автор не називає, бо вони частіше вживаються в прозовому тексті, ніж в поетичному. Такі відтінки знижують ліричний настрій. Із кольороназв, що походять від мінералів і продуктів, М.Федунець позначає іменники переважно золотом: листя золотаве (с.101), золота зірниця, золотава завіса, золото дібров, золотаве суцвіття, золоте безмов’я, бронзовіло зерно, море янтарне. Кольороназви рослин: волошковий квіт (с.18), зелені пожежі трави (ліричний образ – с.62), вруниться поле. Золотим кольором у вибраних поезіях позначено іменники 12, рудим – 4, сірим – 11 разів. Вишневий, бурштиновий, лимонно-жовтий, кремовий, рубіновий кольори, як і поєднання кількох відтінків в одному предметі відсутні, бо автор розуміє, що вони переважно бажані в прозових та публіцистичних текстах для підсилення внутрішнього світу персонажів. На мотиві різнокольоровості будується контрастність світу – світле-темне, раціональне-позаземне, свідоме-позасвідоме – така контрастність створює та доповнює психологічну характеристику ліричного персонажа, зумовлює динамізм сюжету. Мовний світ М.Федунця збагачений кольороназвами абстрактних іменників: голуба краса, обвуглена тиша, голубе тепло, пуща чорнюща, сивий колір, слово світле, чорне число, зелені тайнощі, зелений світ, сивий смуток, сірий блиск, білий світ, захід червоний, білі промені, золоте безмов’я, голуба вись, попільна стужа.

Книжка вибраних поезій за 50 літ Федунцевої плідної творчості щедра на символи. Як відомо, за типологією образи-символи поділяються на: символи первісного (вода, вогонь, земля, сонце), хатні символи та обереги, символи-квіти, символи-рослини, символи-дерева, птахи-символи, тварини-символи, символи неживої природи, символи потойбічного життя (міфічні), кам’яні обереги, символіка імені та безіменності, символи церковної атрибутики, символи кольору, астральні символи, сонорні символи, символи-передбачення, художньо-фольклорна символіка. Кожен з образів-символів свідчить про поєднання небесного і земного, єднання чоловіка і жінки, єднання духовного і матеріального, доброго і злого. Автор іноді у заголовок твору вносить постать – символ імені: "Кармалюкова гора", "За мотивами Іманта Зієдоніса", "Берег любові" Олеся Гончара", "В’ячеславу Чорноволу", "Думаючи про Шевченка", "Волинь. У Лесі".

Образно-символічного значення в поезії набувають назви небесних світил, астральними є зорі, сонце, місяць; явищ природи – дощ, вітер, гроза, блискавка, веселка, хмари; птахи-символи – жайвір, лелека, журавлі, соловейко; предметів – хата і хатні речі; абстрактні поняття – щастя-доля, недоля, погляд, мрія, фантазія тощо. Через систему символів, образного порівняння, спостерігаємо, в одних випадках може створюватися картина горя, нещастя, смутку, а в інших через передачу опосередкованих ознак предметів чи осіб символічно складається картина щастя, радості, достатку.

Коли йдеться в поетичному творі про природу України, поет називає квіти, дерева, траву, птахів. Рослинна символіка, що заявлена в поезії М.Федунця, у порівнянні й зіставленні з іншими істотами виражає імпресіоністичне нюансування довкілля, яке оточує ліричних героїв, є виразником їхнього внутрішнього світу. Словом, рослинна символіка – це проекція реалій зовнішнього довкілля. Тотемістика символів (паралелі між людиною і природою), зображення картин природи відбивається й у зашифрованому тваринному, рослинному чи астральному символах. Через образи кількох стихій (приховані метафори) нашаровується мелодійна енгармонійність поєднання людини з природою.

Функціонування слова-символу в художньому мовленні М.Федунця несе прозорий відбиток його образно-смислового значення як певної ідеї, абстракції, що знаходить реалізацію в рамках поетичної структури. В системі художнього світу відбуваються процеси взаємодії слова символу із змістовою організацією твору, що зумовлено природою поняття-символу. Слова-ідеї, як правило, в поезії розширюють контекст, його розуміння, сприйняття і позатекстовими рамками до загальносуспільного, загальногуманного масштабу. Показовими в цьому плані є окремі сакральні символи та первісні символи: вода, вогонь, сонце, повітря. Серед рослинної символіки та дерев М.Федунець найчастіше називає калину, тополю, вербу – символ рідної землі, України. А серед комах – бджола, що позначає працьовитість українців. Реальний світ номіновано: ліс, хмари, гори, дорога, путівець, стежка, каміння, дім, крила, гніздо. Абстрактні поняття: уява-фантазія, щастя, нещастя, доля. Явища природи: спека, ніч, ранок, вечір, грім, блискавка, вітер, веселка, гроза, буря, хмари.

Символічного значення набуває в поезії поєднання ліричного героя з водою – це і водночас символ чистоти його внутрішнього єства. Вода завжди є джерелом свіжості, очищення, а також містком з минулим, з дитинством – зв’язок з природою, частинкою якої є людина. Животворча рідина завжди для людини стає своєрідною криницею життєвої енергії. Тому не дивно, що в поезії символ води часто відбивають іменники: море, град, джерело, криниця, іній, сніг, сльози, дощ, роса, лід, ріка, озерце, струмок, краплі. Змалювання мовно-предметним рядом поетичного тексту, підсиленого риторичними реченнями – моделювання внутрішнього світу людини через психологізований пейзаж – це показовий часовий зріз відповідного художнього світу. Образно-композиційна структура художнього світу служить точкою опори для багатьох асоціативних ідей. Складні історичні зміни торкаються стилю наратора, прочитується перехід від прямої мови ліричних героїв до авторської. Таким чином, поет намагається передати читачам своє хвилювання, біль душі за збереження навколишнього природного середовища, рідної мови, залишатися у світі Людиною. М.Федунець глибоко переймається проблемами часу, про що свідчить мова творів, в яких постають не лише належним чином виписані ліричні герої, а й розважлива, узагальнена, аналітична мисль. Ця думка характеризує й оцінює сучасні екологічні, соціальні явища – вони втілені в майстерне слово.

Текстові парадигми свідчать про те, що мова художнього стилю, художнього мислення є системною організацією мистецького твору. Вона витворена поетом на підставі мовноестетичного освоєння екстралінгвального світу і реалізується в текстовій структурі, вираженою динамічною функцією, декодування якої відбувається завдяки буттєвого (онтологічного), текстового й позатекстового досвіду читача (інтерпретатора). Антропологічний аспект слугує основою пізнання світу, гармонійністю відображення його мовної картини. Через ліричний образ моделюється цілий світ: мікросвіт – макросвіт. Мікросвіт ліричного героя того чи іншого тексту прочитується в духовній сфері і позначений аксіологічними, просторовими, часовими вимірами, на підставі чого постає персональна (індивідуальна) світоглядна картина світу, як результат розуміння макросвіту. Прочитання текстів М.Федунця, як і розуміння екзистенційного буття ліричного героя, постає на базі декодування багатьох фактів художнього слова – семантичних, лексико-граматичних, образних, символічних, асоціативних, що становлять інтерпретаційну систему. Такий вимір декодування слова виявляє індивідуально-авторський підхід до мовно-художнього зображення й пізнання світу.

Образний світ поезій підсилюють влучні метафори. Вони ж подібно до епітета, а також порівняння, конкретизують уявлення читача про предмет, залучений з реальної дійсності в художній текст, вказують на його ознаку не в прямому смислі, не в прямій формі, безпосередньо не називаючи її, а шляхом заміни словом, що містить у собі дану ознаку. Тому метафору називають прихованим, скороченим (згорнутим) порівнянням, в якому ознака наче й не виокремлюється, але за нею відбувається зіставлення двох предметів (comparaison – фр. порівняння), як ось: "травень за обрій побрів неспокійно" (с.6), "комиш довкола звівся списами" (с.95), "гаряча днина гомін вдаль несе" (с.95), "печаль навідується вночі" (с.122), "радість приходить удень" (с.122) тощо. Вірш "Берег любові" Олеся Гончара" насичений антитезою "печаль-радість", "біла квітка-чорна квітка". Таке протиставлення глибоко розкриває внутрішній, екзистенційний світ ліричного героя.

Який вірш можна творити без епітетів? Отож, епітетне слово в системі художнього тексту виступає і як відношення до означуваної лексичної одиниці, і як відношення до загального текстового континууму. У поезії М.Федунця постійні та індивідуально-авторські епітети нерідко утворюють цілі ряди, співвідносні з одним домінантом, відповідно на означуваному слові зосереджено кілька транспозицій. В контексті, отже, відповідно зосереджується цілісне його сприйняття: всміхнена гостинно(с.10), гарячі, мов черінь, дороги (с.10), пшениці промінностеблі (с.11), проміння русе (с.13), травенятко тонкостебле (с.19), промінь світанний (с.51) тощо. Останнє словосполучення відбиває зразок творення авторського неологізму: від іменника світанок поет утворив неологізм, позначений прикметником "світанний". До речі, хочеться відзначити, що серед сучасних українських поетів М.Федунець – найпродуктивніший творець неологізмів. Наведемо кілька відіменникових дієслів: снагується, свердлують, ниткуються. Творення неологізмів від інших частин мови: ніщов’я, повісплений, журботи, мовчкома, спотикальні, безгомінно, товщ (перехід прикметника в іменник), на несхить (зразок переходу прикметника в прислівник), скраюхатець (зразок поєднання прислівника й іменника; автор утворив новий іменник з двох основ), стежинні, подячно, "порясню його словами" (с.187).

Мовний світ поезій М.Федунця прикметно відбиває сонорний, музикальний ряд (водночас тут прочитується влучний епітет, свіжа метафора): джмеля мелодія, дзвінка криниця, сурма тривожнозвука, волають оркестри, стугонить далечінь, біль задзвенів, гомонять луги, відлунав дощ, грім грюкав, журавлів "курли" в узвишші, пісня жайвора, тьохкіт солов’їв, гомін ручаїв, щебече симфонія тощо. Тут внутрішній настрій ліричного героя художнього твору передається через музичність. А музика, як відомо, відображає світ у художніх звукових образах, відбиває почуття, думки, процеси, що переймають психологічний світ людини, як, водночас, становлення та розвиток зовнішнього світу. Зовнішні чинники впливають на духовний світ людини. Автор, мабуть, розуміє, що музика – це перетворення й зіткнення узагальнених образів – емоцій, що в людській свідомості асоціюється з динамікою психологічних, соціальних процесів, явищ природи. Синтез музики в словесному, художньому оточенні формує естетичні смаки, ідеали, розкриває емоційну чутливість, що її переживає ліричний герой.

Аналіз мовного світу М.Федунця, усвідомлюю, не претендує на завершену форму. Мовний світ поета, скажімо, може стати предметом дисертаційного дослідження. Наша ж головна мета – показати багатство і різноманітність мовних, лексичних одиниць, що ними вправно оперує майстер пера, наш сучасник Микола Федунець.

Гортаючи сторінки його видань, неважко помітити своєрідну, не схожу на інші, жагу до оновлення вираження емоційних відтінків, до чуттєвішого показу стану душі ліричного героя. Вдаючись до нових формотворчих засобів віршування він застосовує неологізми й підкреслено барвисті словосполучення з тим, щоб спонукати зануритися глибше у підсвідомість, у його світосприйняття.

І теплінь снагується у грудях ,

Бо у згадках із далеких літ

Ходять, мріють і працюють люди,

Від яких стає щедрішим світ...

(Із циклу "Свята світлиця").