Реферат: Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні теорії сучасності

1. Конституція України. – К., 1996.

2. Політологія: підручник для курсантів вищих навчальних закладів Збройних Сил України / За заг. ред. В.Ф. Смолянюка. – 1- е видання. – Вінниця: НОВА КНИГА. – 2002.

3. Політологія: посібник для студентів вищих навчальних закладів / За редакцією О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К.: «Академія», 2000. (С. 263-275).

4. Демчук П.О. Політологія Підручник для слухачів і курсантів ВВНЗ МОУ. – К.: КВГІ, 1998. (С. 181-196).

5. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. Посібник. – К.: «Кондор», 2003.

6. Закон України „Про основи національної безпеки України” / Відомості Верховної Ради. – №39. – 2003.

Конфлікти супроводжують всю історію людства, а з появою державної форми управління суспільством, появою політичних відносин більшість суспільних конфліктів сприймають характер політичних. Звідціля невгасимий тисячоліттями інтерес до цієї проблеми, її актуальність. Цей інтерес значно зростає в переломні етапи історії, саме такий кризовий період свого розвитку переживає Україна.

Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) у широкому розумінні це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, намагань, істотних розходжень, гостра суперечка, що веде до протиборства сторін.

Конфлікти, які виникають у суспільному житті, дістали назву соціальних. Коли конфлікти зачіпають відносини влади, політичні відносини, вони переходять у розряд політичних. Конфлікти є настільки розповсюдженим соціально-політичним феноменом, що їх вивчають всі без виключення суспільні науки, більш того, з них виокремився і самостійний науковий напрямок - конфліктологія.

Що являє собою суспільний конфлікт, чи можна його уникнути? Загальний висновок вчених одностайний: конфлікти не лише неминучі, вони необхідні, без них неможливий суспільний розвиток. Випливає ця необхідність у безперервної взаємодії членів суспільства поміж собою, в ході котрої виявляється як згода в меті, інтересах, так і протиріччя інтересів. Саме протиріччя в суспільно-політичному розвитку і є соціальною основою суспільних конфліктів, зокрема і політичних.

Протиріччя в широкому філософському розумінні - це взаємодія протилежних сторін і тенденцій, предметів і явищ, котрі знаходяться у єдності і взаємопроникненні, виступають джерелом руху і саморозвитку об’єктивного світу і його пізнання. Протиріччя існують у трьох станах: гармонії, дисгармонії, конфлікті, при чому всі ці стани присутні у суспільстві одночасно, хоча б один з них обов’язково домінує.

Гармонія – це відношення співробітництва, взаємодопомоги, в ході яких знаходяться оптимальні форми і методи вирішення протиріч.

Дисгармонія - це розвиток соціальної системи чи якоїсь з підсистем за рахунок нерівності, ущемленні політичних, економічних, культурних та інших прав тої чи іншої соціальної верстви, групи, класу.

Конфлікт – це загострення протиріч, їхньої напруженості до найвищої форми чи стадії. Без певної гармонії за межами предмета суперечності, конфлікту, яка якоюсь мірою врівноважує його дію, системи чи підсистеми, що ведуть боротьбу поміж собою, можуть навіть взаємно знищити одна одну, а в глобальному конфлікті - згубити цивілізацію.

Сутність політичного конфлікту – це різке порушення балансу політичних зв’язків і відносин, що склалися у суспільстві в результаті неспівпадіння інтересів і цілей різних соціальних класів, верств, груп, політичних сил, їхньої боротьби за реалізацію цих інтересів.

Політичний конфлікт складається з таких компонентів.

- учасники, сторони;

- характер конфлікту;

- просторово-часові параметри;

- етапи та інтенсивність;

- наслідки та результати.

Кожній політичній системі властива своя ієрархічна структура політичних статусів: одні панують – інші підкоряються, одні приймають політичні рішення – інші ні, одні користуються довірою з боку підлеглих – інші її не мають. Ступінь нерівності цих політичних статусів визначає масштаби і глибину політичних конфліктів у будь-якому суспільстві. Таким чином, політичні конфлікти відбивають об’єктивні протиріччя, які існують у суспільстві, що виявляється в розбіжності статусів суб’єктів політики, їхніх рольових призначень і функцій, інтересів і потреб у владі, можливостей у виборі засобів, форм і методів ведення політичної боротьби.

Конфлікти дають нам сигнал про соціальні негаразди, зростання невирішених соціальних і політичних протиріч. В цілому вони є своєрідним інструментом стабілізації і прогресу соціальної та політичної системи. Різнорідні конфлікти здатні попередити глобальний конфлікт суспільства, зберегти його від руйнації. Специфіка прояву політичних конфліктів визначається досить складним співвідношенням об’єктивних і суб’єктивних чинників. Тому політологи не мають спільної точки зору щодо причин їх виникнення.

Марксисти вирішальною причиною соціальних і політичних конфліктів вважають нерівноправні умови задоволення політичних, економічних, духовних та інших потреб різних суспільних груп, грубе порушення принципу соціальної справедливості.

Західна соціологія і політологія схиляються до абсолютизації чисто суб’єктивних, переважно психологічних боків конфліктів. Такі відомі вчені, як М. Вебер, Дюркгейм взагалі вважають політичні конфлікти явищем вторинним, яке не має об’єктивних підстав, а тому вони є аномалією, можуть при бажанні легко вирішуватися. На практиці, на жаль, вирішуються дуже важко.

Визнаючи матеріальну основу політичних конфліктів вирішальною причиною їх виникнення, все ж таки не будемо ігнорувати і суб’єктивні, зокрема і психологічні, їх особливості. Адже конкретними причинами політичних конфліктів, окрім чисто соціальних, є і розходження поглядів по відношенню до базових цінностей та ідеалів, що склалися у суспільстві, і неприйняття великими соціальними групами змін у суспільному устрою, політичному режимі та ін. Політичні конфлікти часто-густо породжуються непорядними методами боротьби за владу, все частіше вони провокуються зовні держави.

Досить серйозними причинами є надмірна політизація, часто створена навмисно, деяких соціальних конфліктів, що типово і для сучасної України. Цей чинник значно загострює соціальні конфлікти навіть в тих випадках, коли для того немає вагомих підстав. Серед такого роду конфліктів особливо небезпечні етнонаціональні конфлікти.

Суб’єктивні, зокрема, психологічні, емоційні особливості конфліктів широко використовуються у політичних провокаціях, яких, на жаль, чимало і в Україні. Політичні провокації використовують всі суб’єкти політики, але перш за все ними зловживає державна влада, якщо складається несприятлива для неї обстановка. Метод провокації в політичній боротьбі відомий з давніх давен. Визначимося в її сутності.

Політична провокація – це методи, прийоми політичного протиборства, котрі включають в себе спеціально підготовлені акції підривного характеру з метою визвати відповідні дії з боку супротивника і використання їх для дестабілізації суспільства, дискредитації політики держави чи партії, її лідерів, політичних діячів, дезінформації супротивника і населення і особливо для виправдання насилля у політичній боротьбі, зміщення політичного режиму з демократичних засад до авторитарних. В останньому випадку ці дії представляють як вимушені.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--