Реферат: Політична ідеологія. Основні ідейно-політичні теорії сучасності

- Примирення сторін. Воно можливе у двох варіантах:

а) повне або часткове врегулювання без вичерпання предмету спору з реальною перспективою рецидиву конфлікту;

б) вирішення конфлікту з повним чи частковим вичерпанням предмета спору. Можливе поновлення конфлікту, але в менш інтенсивних формах.

- Повне вирішення конфлікту шляхом ліквідації предмету суперечки.

Методи, які вживаються у другому і третьому варіантах, поділяються умовно на політичні (мирні) і силові, примусові, хоча вони те ж є політичними.

Серед несилових методів можна назвати відкидання конфлікту, зміщення його в іншу площину, або й підміну його іншим, менш інтенсивним і гострим. Застосовується і метод відкладення конфліктів в зв’язку вичерпанням ресурсів. Поновлюються ресурси – відновлюється і конфлікт.

Більш ефективним є метод примирення сторін на основі зближення їх позицій при участі посередника. Але й у цьому випадку конфлікт врегульовується шляхом компромісу, тобто взаємних поступок при збереженні вихідних позицій сторін, або при взаємному вичерпанні ресурсів конфлікту. Причини конфлікту при цьому не усуваються, його поновлення можна легко спровокувати.

Найбільш ефективним з точки зору повного вирішення конфліктів є метод безпосередніх переговорів. Вони можливі, коли сторони, суб’єкти конфлікта мають хоча б невелике співпадіння позицій і бажання, готовність його вирішити. Прямі переговори сторін значно знижують гостроту конфлікта, дозволяють зрозуміти позиції і аргументи супротивника, адекватно оцінити співвідношення сил. Дуже важливо, що переговори є суттєвою перепоною вживання супротивником непорядних прийомів боротьби.

Звичайно, переговори – це своєрідна „торгівля”. Їхня ефективність багато в чому залежить від дотримання всіма сторонами певних правил їх проведення:

- необхідно акцентувати увагу не на принципах, ідеологіях суперечки, а на реальних протиріччях;

- зосередження уваги на врахуванні об’єктивних критеріїв бажаної угоди, а не на амбіціях чи емоціях учасників переговорів;

- готовність, бажання йти на досягнення угоди, повага до позиції партнера;

- неприпустимість погроз, тиску, шантажу, що робить неможливим досягнення угод;

- виключно важливо правильно, толерантно представити на суд суспільної думки підсумки переговорів: не як принизливу поразку однієї з сторін, а як взаємний виграш, взаємну мудрість;

- створення дійових механізмів дотримання угоди, послідовне її виконання, що знімає небезпеку рецидиву конфлікта.

Силові, примусові методи частіше за все не вирішують конфлікти, більш того породжують нові.

В основі цих методів – нав’язування однією з сторін або третьою силою (нерідко зовнішньою, якщо конфлікт внутрідержавний) своїх умов примирення.

Відзначимо такі типові ситуації силового врегулювання конфліктів:

- Той з суб’єктів, що має явну перевагу сил і ресурсів, нав’язує свою волю. У внутрідержавних конфліктах таку перевагу має державна влада.

- Знищення супротивника або його ізоляція:

а) у міждержавних відносинах – шляхом війни або вживання міжнародних санкцій;

б) у внутрідержавних – це заборона опозиційних партій, організацій, ув’язнення, а то й страта їх лідерів, відомих опозиційних діячів, державний терор, встановлення авторитарного режиму.

- Третейський розгляд у міжнародних судах. Таке регулювання „зверху”, як показав досвід Боснійського і Косовського конфліктів у Югославії, останнім часом перетворюється в „цивілізоване” силове нав’язування однобічних поступок одній із сторін.

- Збройне втручання інших держав від прапором ООН, а останнім часом США намагаються це робити й без неї, під прикриттям НАТО, де вони монопольно панують. Цей варіант вкрай небажаний, а з точки зору міжнародного права в багатьох ситуаціях неприпустимий. Зовнішня „допомога”, „примушення до миру” завжди тенденційні, вони зводяться до підтримки однієї з сторін на противагу іншій. Конфлікт при цьому не вирішується, а лише врегульовується, тобто в будь-який момент може спалахнути знов. Саме головне – непомірно висока соціальна ціна такого врегулювання: великі жертви серед непричетного до конфлікту населення, руйнування економічних об’єктів і житла тощо.

Зазначимо, що участь військових підрозділів України у миротворчих операціях переслідує дійсно гуманітарні цілі і ніякі інші. Але може скластися ситуація, коли це виглядатиме як опосередкована підтримка непорядних, а то й злочинних дій деяких країн НАТО.

Є чимало й інших методів і прийомів усунення конфліктів.

Кінцевий підсумок врегулювання може бути у трьох варіантах:

- перемога однієї з сторін;

- взаємний виграш;