Реферат: Проблеми визначення та шляхи здешевлення вартості вищої освіти

Продаж і послуги, %

20,0

23,4

Інші джерела, %

2,6

4,3

Загальна сума (приблизно), млрд. дол.

65

35

Звернімо увагу на важливість дарунків усіх видів (готівка, акції, землі, витвори мистецтва тощо). Закони країни заохочують таку діяльність і зменшують податковий тиск на дародавців (останні навіть мають зиск з операцій дарування). ВЗО можуть продати матеріальні подарунки і вкласти кошти у банки чи акції. Прибутки з таких грошей в усім відомих кращих приватних університетах США, це відсотки від мільярдів доларів.

Шосте джерело - міжнародна допомога, яку розвинені держави щороку надають бідним країнам Африки і Азії з метою розвитку систем їхньої освіти. Досвід переконує, що надавати кошти на друкарні, побудову шкіл з ефективними матеріалами тощо доцільніше, ніж відряджати ректорів і професуру для перенесення досвіду.

Не повинно бути дарунків без цілі і без перевірки використання. Західні експерти переконані, що частині країн третього світу справді варто допомагати. У перелік країн, вартих такої допомоги, Захід додав і Україну, яка через вперте небажання приступати до розвитку власної економіки «досягла» самих глибин кризи.

Реальна диверсифікація джерел фінансування вимагає, крім усього іншого, створення у ВЗО спеціалізованої структури і залучення до справи добрих фахівців з менеджменту і маркетингу. Це викличе істотні збурення в ієрархії впливів внутрішньої діяльності університетів, що ще раз засвідчить взаємопов’язаність усіх складових вищої школи. Бажано, щоб ці ефекти не перемножилися і не спричинили ефекту «снігової лавини».

Проблема пошуку шляхів допомоги студентові передбачає цілу низку питань: фінансувати лише безпосередньо навчання чи увесь побут студента, чи якісь частини і навчання, і побуту? Надавати стипендії, позики чи комбінувати їх? Чи варто через оплату варіювати вибором студента стосовно певних дисциплін і фахів?

Стипендії надають для оплати навчання, на влаштування побуту, на те й інше. Їх присуджують за заслуги (відмінникам більші), за прибутком сімей (критерій однакових шансів і справедливості). Правильне визначення критерію надання стипендій відкриває усім розумним шанси на здобуття вищої освіти і тим самим подолання бар’єру її високої вартості.

Ситуація зі стипендіями (субвенціями) змінилася у світі мало. Найбільше змінилося останнім часом лише ставлення до позичок та їх використання. Дедалі частіше з безкоштовних вони перетворюються на банківські операції з вимогою своєчасного повернення. Загалом розрізняють три види позик.

Комерційна позичка - це банківський кредит за правилами ринку і з відповідними відсотками. Недоліком є достатня ризикованість для усіх сторін, короткотерміновість, потреба державних гарантій. Все це відлякує студентів.

Державна позика на навчання становить певні бюджетні витрати, поступове повернення робить її дешевшою для держави, аніж стипендії чи безвідплатні подарунки. Безпроцентна позика має недоліки: скорочення у несприятливі для бюджету моменти, ефект «подвійності» (коли кошти з бюджету спрямовуються до закладу), «негативність спадщини» (чоловік успадковує, одружившись на студентці, її заборгованість тощо).

Позичка з поверненням залежно від прибутків є системою страхування, оскільки залежить від реальних прибутків особи, що отримала диплом.

Є різні варіанти поєднання виплат з прибутками і чимало складних проблем, звичних для систем страхування, але загалом ця система дієздатна лише за часткових доплат держави. Повне самозабезпечення позички з поверненням можливе лише за умови швидкого розвитку економіки і високих прибутків дипломантів. Та все ж цей вид позичок потребує мінімальних витрат з державного бюджету.

Досвід використання позичок у світі чималий і безперервно поповнюється їх вдалим застосуванням у таких країн, як США, Австралія, Велика Британія та ін.

Закордонні експерти вважають комбінацію кількох видів позичок одним із найоптимальніших варіантів фінансування вищої освіти із кінцевим залученням коштів самого студента.

Окрім пошуків нових джерел фінансування вищої освіти, необхідно розробляти реальні методи підвищення її ефективності. Деякі з них відомі і навіть вже застосовуються. Наприклад, уряд консерваторів Великої Британії у 1981 р. випробував такий метод: скоротив бюджети ВЗО на 10% і примусив ректорів відмовитися від найменш потрібного (на жаль, в Україні за сучасних умов цей метод набув повного розквіту). Однак для застосування подібних дій уряду слід ретельно консультуватися з ВЗО (як у Нідерландах), а ті, у свою чергу, повинні мати чималий рівень автономії. Нав’язані вищій школі рішення нею не виконуються чи виконуються погано (Велика Британія, Франція).

Другий метод побудований на засадах, що передбачають активнішу працю капіталу і меншу - людей (йдеться про надто дорогу працю професорів). Відомо, як гучно провалилися надії цього методу з першим поколінням технічних засобів навчання (радіо, телебачення, аудіо- та відеотехніка). Проте мало відомо, що цей негативний висновок стосується лише середньої освіти та звичайних університетів, а у відкритих ВЗО (сучасна дистанційна освіта) є доволі багато прикладів реального здешевлення навчання за прийнятної якості. Наприклад, у Британському відкритому університеті досягнуто здешевлення понад 30%, в Ізраїльському - 40%. Нове покоління технічних засобів (ЕОМ, скляні кабелі, ІNTERNET, відеодиски, супутниковий зв’язок тощо) виявилося значно придатнішим для ВЗО. Завдяки ним кожному студентові стають доступними кращі лектори, навчання вночі чи в інший незвичний час, а придбання необхідних для цього матеріалів непомітно перекладає частину вартості вищої освіти на студента. За кордоном (подекуди і у нас) вже є приклади створення принципово нових умов для самостійної роботи студентів, що свідчить про тенденцію до перенесення більшої частини вищої освіти за межі університетських аудиторій.

Третім з можливих шляхів здешевлення вищої освіти є її меркантилізація і застосування ринкових регуляторів. Тут вистачає як позитивного, так і негативного досвіду. Для прикладу зауважимо про найголовніші негативні наслідки швидкого впровадження у фінансування і діяльність ВЗО принципу «ринкової змагальності»:

недофінансуються важливі для наукового прогресу фундаментальні пошуки, необхідність яких важко обґрунтувати з фінансових міркувань;

мода на певного виду дослідження (пріоритетні для політиків чи керівників, які істотно впливають на розподіл фондів чи присудження грантів) витісняє об’єктивність відбору;

змагальність у фінансуванні лише посилює нерівність серед ВЗО і позбавляє найслабкіших будь-яких шансів розвитку;

обмежуються чи істотно ускладнюються публікації, адже володарями інформації стають спонсори;