Реферат: Сучасні форми та системи оплати праці
5) оплата праці (терміни виплати, авансові виплати, заохочувальні виплати);
6) режим робочого часу (гнучкий графік, робота у визначені часи, вихідні, відпустки і порядок їх надання, порядок оплати);
7) соціальні гарантії (додаткові виплати до відпустки, по лікарняному листку, зобов'язання по працевлаштуванню по закінченню роботи, медичне, санаторно-курортне обслуговування, транспортні послуги, оплата житла, надання житла, погашення кредиту в житло-будівельному кооперативі й ін.);
8) обов'язки сторін по виконанню умов контракту і відповідальність за їхнє порушення (дисциплінарні санкції, відшкодування матеріального збутку, розірвання контракту);
9) умови розірвання або пролонгації трудового контракту (розірвання - у випадку порушення контракту, ліквідації підприємства, закінчення терміна, підписання акту про прийняття роботи, дострокове виконання роботи, угода сторін; пролонгація - якщо робота не завершена, припинена з причин, що не залежать, обговореним у контракті, у випадку захворювання й ін.); порядок розгляду спорів.
Контракт складається в писемній формі в двох примірниках. Один примірник залишається в роботодавця, другий - у робітника. Контракт є підставою для виникнення трудових відношень між сторонами контракту з дня, встановленого в ньому. Роботодавець видає наказ про зарахування робітника на роботу на підставі даного контракту і повідомляє його під розписку робітника.
1.6 Оцінка сучасного стану організації нормування й оплати праці на Україні
Реформування раніше діючих систем управління економікою на Україні спричинило значні прорахунки і серйозні помилки, зокрема, в організації нормування й оплати праці. Це насамперед проявилося (ще на початковому етапі реформ) у виборі цілей, методів і засобів практичного розв’язання організаційно економічних проблем, орієнтованих на ефективну роботу підприємства.
При виборі цілей реформування організації й оплати праці визначилось два цілком різних підходи: перший полягав у тому, щоб усі питання організації праці і її оплати зосередилися в центрі; другий, - на рівні підприємства. Останні одержали право вирішення практично віх питань організації праці і її оплати на рівні окремого підприємства. Наслідки такі: і в тому й в другому випадку був виключений вплив на рівень оплати регулюючого впливу ринку праці, виключене урахування галузевих і територіальних інтересів роботодавців і робітників у питаннях об'єктивного встановлення рівня і динаміки оплати праці робітників, а також підтримки необхідних співвідношень в оплаті праці.
У ході підготовки до переходу на ринкові відносини серед управлінської еліти панує думка, що норми як такі втрачають своє значення, оскільки вони виконують головною мірою функцію регулювання заробітної плати. Подібне твердження спростовується досвідом країн із розвинутою ринковою економікою: правильно організувати заробітну плату на підприємстві неможливо без її основного елементу - нормування праці, що дозволяє встановити співвідношення між обсягом витрат праці і розміром її оплати в конкретних організаційно-технічних умовах.
На практиці господарювання склалися, щонайменше, дві тенденції. Перша - це знецінювання робочої сили, що відбулося фактично, призвело до того, що заробітна плата не може виконувати свої відтворювальні функції, тобто забезпечувати робітнику умови для нормальної життєдіяльності. Так, реальна зарплата за останні роки (1992-1998 р.м.) знизилася більш ніж на 60%. Знецінювання робочої сили відбулося на фоні різкого росту цін. Подальші можливості росту цін вичерпані, і ріст заробітної плати може здійснюватися лише за рахунок зниження норм прибутку. Фактично це означає неможливість протягом визначеного періоду досягнення нормальної ціни робочої сили.
Друга - це процес виникнення і поглиблення невиправданої диференціації заробітної плати. Якщо в 1992 році співвідношення в рівнях зарплати 10% робітників із найбільше низькою заробітною платою і 10% робітників із найвищою зарплатою було 1:6, то в даний час це співвідношення досягає 1:20. Невиправдана диференціація спостерігається по всім категоріям працюючих, по підприємствам однієї галузі, однієї території, по однойменних підприємствах ринкових форм власності й у рамках однієї з форм власності.
Тенденції знецінювання робочої сили і невиправданої диференціації в оплаті праці досягли в 1998 році такого розмаху, що мимоволі дійдеш висновку про зникнення в економіці України заробітної плати як економічної категорії, про перетворення її в якийсь соціальну виплату робітнику, не пов'язану ні з кількістю, ні з якістю результатів праці.
Дієздатність підприємства можлива лише на базі тісної взаємодії і координації робіт трьох управлінь: проектної, технологічного й організації нормування праці.
1.7 Структура заробітної плати
Структура заробітної плати схематично показана в додатку №1.
До фонду заробітної плати належить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
До фонду основної заробітної плати належить заробітна плата, нараховувана за виконану роботу відповідно довстановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки) за відрядними розцінками, тарифними ставками робітників та посадовими окладами службовців.
До основної заробітної плати включено також суми авторського гонорару працівників мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфних агенств, видавництв, радіо, телебачення та інших підприємств і оплата їх праці, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на певному підприємстві.
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установленої норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.
До фонду додаткової заробітної плати входять надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством (за високу кваліфікаційну майстерність, за класність водіям, персональні надбавки, за знання іноземної мови тощо ).
До фонду додаткової заробітної плати також належать оплата щорічних і додаткових відпусток, компенсація за невикористану відпустку, премії за виробничі результати, включаючи премії за економію матеріальних ресурсів тощо.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у вигляді винагород за підсумками роботи за рік, винагороди за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога, вартість путівок на лікування та відпочинок тощо.
За законом України “Про оплату праці” встановлена державна соціальна гарантія у вигляді мінімальної зарплати, яка є обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності. Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну або погодинну норму праці (обсяг робіт). З 1-го липня 1998 р. встановлено розмір мінімальної заробітної плати – 55 грн.
Якщо ж зарплата виплачується у розмірі нижчому, ніж законодавчо встановлена, то, відповідно до статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вимог законодавства про працю тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, яким надано право прийняття на роботу, громадян – власників підприємств чм уповноважених ними осіб від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Штрафи накладаються районними (міськими) судами за заявами прокуратури, Державної інспекції праці, Мінпраці або профспілок.
В основу утворення фонду оплати праці закладені:
- відрядно-преміальна;
- почасово-преміальна;
- контрактна;
Фонд оплати праці складається з двох основних частин: