Реферат: Управління інноваційними платформами проектів енергозберігаючих технологій у житлово комунальному господарстві

У період з 2000 по 2006 р. річне споживання газу підприємствами житлово-комунального господарства України складало 8,0-8,5 млрд. м3, а електроенергії – близько 10 млрд. кВт·ч.

Разом з тим, житлово-комунальне господарство України має величезний потенціал енергозбереження. Тільки з втратами води і теплової енергії дарма витрачається більше 30% спожитих енергоресурсів.

Таким чином у структурі паливно-енергетичних систем житлово-комунального господарства значне місце займають трубопровідні системи енергетики, до яких можна віднести системи тепло-, водо- і газопостачання.

Значна енергоємність таких систем, дефіцит і висока вартість паливно-енергетичних ресурсів призводить до необхідності розробки проектів і програм, спрямованих на якісне й ефективне управління впровадженням інноваційних енергозберігаючих технологій у паливно-енергетичних системах житлово-комунального господарства. Враховуючи те, що на теплопостачання витрачається біля половини всього споживаного в Україні газу, найбільш актуальною є розробка і впровадження проектів енергозберігаючих технологій у системах теплопостачання.

Сучасні системи теплопостачання представляють складний комплекс, що містить у собі наступні основні підсистеми: джерела теплопостачання (ТЕЦ, котельні), магістральні мережі, квартальні розподільні мережі, споживачі

Проекти енергозберігаючих технологій у системах теплопостачання можна розбити на дві групи:

1) проекти, що пов’язані з модернізацією і заміною окремих елементів системи: теплова ізоляція, захист від корозії, автоматизація елеваторів, заміна теплообмінників, встановлення устаткування частотного регулювання насосних агрегатів;

2) проекти, що спрямовані на використання внутрішніх резервів систем теплопостачання за рахунок оптимізації режимів подачі і розподілу тепла споживачам.

Проведено багаторівневий аналіз проблем розвитку енергозбереження. Аналіз систем енергозбереження на державному рівні дозволяє виділити наступні їх проблеми:

1. Практична відсутність цілеспрямованого державного впливу на енергозбереження і його інституційну та фінансову підтримку;

2. Недосконалість нормативно-правової бази:

відсутність конкретних законів;

слабка пропрацьованість нормативно-правової бази;

відсутність сформованої системи стандартів і нормативів для критеріальної оцінки рівня енергоефективності процесів, продукції, технологій, послуг;

3. Неефективність управління енергозбереженням з боку державних органів, а саме відсутність спеціалізованого органу управління енергозбереженням з визначенням його прав і відповідальності;

4. Слабка фінансова підтримка діяльності з підвищення ефективності використання енергії:

низький рівень бюджетного фінансування програм енергозбереження;

недостатність важелів державної підтримки формування цільових джерел фінансування реалізації енергозберігаючих програм і заходів;

відсутність достатніх власних коштів у господарюючих суб'єктів, що збільшена кризою неплатежів; відсутність фінансових ресурсів (фондів) для цілей енергозбереження й (або) пільгового кредитування;

5. Нерозвиненість механізмів стимулювання та мотивації енергозбереження:

відсутність системи економічного впливу на споживачів енергетичних ресурсів з метою підвищення їхньої зацікавленості в енергозбереженні, досягненні й поліпшенні нормативних показників енергоефективності;

відсутність механізмів зацікавленості споживачів енергоресурсів у підвищенні енергетичної ефективності;

недосконалість цін і тарифів на енергоресурси;

слабке використання цінового (тарифного) регулювання;

відсутність механізму зацікавленості суб'єктів в енергозбереженні.

Функціонування системи енергозбереження на корпоративному рівні ускладнюється наявністю наступних проблем:

недооцінка ролі малого бізнесу в енергозбереженні;

відсутність банку даних науково-технічних досягнень, що сприяє інноваційному розвитку підприємств ЖКГ;

низька зацікавленість споживачів енергії в реалізації енергозберігаючих проектів;