Учебное пособие: Архівознавство як наука: предмет, завдання, специфіка

· наукової евристики;

· критики та ідентифікації джерел.

Жоден з методів не є універсальним. Оптимальних результатів досягають за умови комплексного застосування методів.

Архівознавство як наука ґрунтується на таких основоположних принципах:

· науковості (застерігає від описовості, фактографічності, заідеологізованості);

· історизму (закликає глибоко аналізувати конкретно-історичні умови, в яких розвивалась архівна справа);

· об’єктивності (передбачає всебічність дослідження).

Крім загальних принципів архівознавства, виділяють і специфічні принципи ведення архівної справи:

· неподільності архівних фондів;

· доступності (відкритості) архівної інформації.

3.Міждисциплінарні зв’язки науки

Архівознавство, як система знань, тісно пов’язане з іншими науками та навчальними дисциплінами, насамперед з історією, культурологією, правознавством, філософією.

Так, архівознавство є невід’ємним від вузлових проблем всесвітньої історії. Зокрема історії порубіжних з Україною держав(Білорусі, Молдови, Польщі, Росії та ін.), з якими пов’язане минуле українського народу, або країн, де живуть українці (США, Канада, Франція, Швеція та ін.)

Архівознавство тісно пов’язане з історією України, української державності, культури, філософії, а також з рядом спеціальних джерелознавчих дисциплін – палеографією, дипломатикою, сфрагістикою, текстологією, хронологією.

Архівознавство спирається на здобутки політології, етнології. Існує ще й наука - архівософія, що займається вивченням філософії архівістики, осмислює феномен архівів у всесвітньо-історичному процесі й розвитку цивілізацій.

Плідні зв’язки пов’язують архівознавство з документознавством. Обидві науки мають справу з документами. Документознавство досліджує документи, які переважно функціонують в сфері управління, а архівознавство – у сфері їх зберігання і використання як носіїв історичної пам’яті та інформації.

Важливими є зв’язки архівознавства з філологічними науками, які вивчають письмові тексти і на основі їх змістовного мовностилістичного аналізу здобувають знання з історії духовної культури суспільства.

Особливістю інформаційних ресурсів України є те, що значна частина його документів представлена давньоукраїнською, церковнослов’янською, польською, російською, давньогрецькою, латинською та ін. мовами. Все це вимагає від працівників архівних установ, знання сучасних і класичних мов – давньогрецької і латинської.

В архівній справі, в технологіях зберігання та консервації документів, їх реставрації, перенесенні на інші носії інформації архівістом доводиться мати справу з сучасними здобутками природничих і технічних наук, зокрема фізики, хімії, біології, вірусології, математики, кібернетики та інформатики.

4. Джерельна база архівознавства

Архівознавство має багату джерельну спадщину, що охоплює загальноісторичні та спеціальні архівознавчі джерела.

Основний масив їх складають історичні джерела, які набувають архівознавчого характеру внаслідок специфіки пізнання. Писемні архівознавчі джерела класифікують на такі групи:

· нормативні акти та інші документи державних органів, політичних партій, громадських, релігійних організацій, творчих спілок. До цієї групи належать документи органів управління архівною справою, адміністрації архівів;

· твори, промови, виступи державних і громадських діячів з питань архівної політики, діяльності архівних установ та праці відповідальних працівників архівної галузі всіх рівнів, які містять інформацію про реалізацію архівної політики, діяльність архівних установ;

· масові джерела (матеріали преси, періодики). Пріоритетними є матеріали архівної періодики, зокрема журналів «Архівна справа», «Радянський архів» (1931) та ін. Інформація, вміщена тут є джерелом дослідження та організації архівної справи;

· інструктивні та довідково-інформаційні матеріали, підготовлені архівами – путівники, правила, інструкції. До цієї групи можна віднести самі архівні фонди, облікові документи, акти експертизи, каталоги;

· наукові праці з історії, теорії та організації архівної справи, матеріали науково-практичних конференцій;

· мемуари, спогади, щоденники, листування архівістів, істориків.

Комплексно використовуючи джерела всіх вказаних груп, архівознавство збагачується новими знаннями, узагальненнями, теоретичними положеннями та фактами з історії та практики архівної справи.

Архівознавство має широку історіографію – галузь знань про історію і закономірності розвитку архівознавчих досліджень, еволюцію її теоретико-методологічних принципів та повноту дослідження проблем архівної справи.

Завдання архівознавчої історіографії полягає в тому, щоб дати відповіді на такі питання: