Учебное пособие: Архівознавство як наука: предмет, завдання, специфіка
2) які архівознавчі питання висвітлено частково, неповно або невірно?
3) які проблеми не порушувалися і не досліджувалися?
До завдань історіографії архівознавства належить вироблення наукової періодизації розвитку архівознавчих знань, виявлення найвагоміших наукових концепцій, з’ясування персонального внеску вчених у розвиток архівознавства,створення їх творчих біографій.
Взагалі, трансформація знань про архіви у науку відбувалась в середині та ІІ половині 19ст. Цей процес проходив майже одночасно на українських землях, які були в складі Російської та Австро-Угорської імперій. Історія українського архівознавства тісно пов’язана з традиціями Києво-Могилянської академії,Університету Св. Володимира і Київської археографічної комісії, київської, харківської, львівської наукових історичних шкіл. Наголос, передусім, робився на джерелознавчих та археографічних аспектах архівної справи. Відпрацьовувались методики пошуку, відбору, оцінки, описування давніх актів, принципів їх публікації, вироблявся понятійно-категоріальний апарат архівознавства.
Біля витоків української архівістики стояли такі вчені, як М.Максимович, М.Костомаров, П.Куліш, М.Іванишев, М.Грушевський, В.Антонович та ін. ІІ пол. 19 ст. можна вважати першим етапом становлення і розвитку українського архівознавства. ІІ етап – період Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. національне державотворення дало поштовх виробленню державної політики в архівній галузі, розробленню проекту національного архіву, офіційному заснуванню Національної бібліотеки, Української АН,історичної секції в її структурі.
З встановленням радянської влади в Україні почалась націоналізація архівів, була проведена архівна реформа на засадах централізація.
На розвитку архівної справи позитивно позначилась політика «українізації». Заклались основи створення єдиного Державного архівного фонду України, впроваджувалась українська архівна термінологія, вироблялась методика описування фондів, експертизи цінності документів.
ІІІ етап (1930-1950рр.) – пов'язаний з остаточним утвердженням тоталітаризму в СРСР. Він характеризувався централізацією архівної системи, яка підпорядковувалась Наркомату внутрішніх справ. Було максимально звужено доступ до архівів. Масові репресії торкнулись працівників архівної галузі.
У 1940 рр. до радянської архівної системи було включено архіви західних областей України, які увійшли до УРСР.
Значних втрат архівна справа зазнала в роки 2-ї світової війни. У повоєнні роки здійснено деякі заходи щодо відбудови архівів, повернено з евакуації документальні ресурси, оновлено кадри.
4-й етап (1950 рр. – до розпаду СРСР) – залишаючись під повним партійно-державним контролем, архівна справа сформувалась в окрему галузь, якою керувало Головне архівне управління при Раді Міністрів СРСР (1966р.). Архівознавство набуло статусу науки і навчальної дисципліни,було опубліковано низку праць, посібників. Підготовка фахівців архівної справи зосереджувалась в Московському державному історико-архівному інституті.
5-й етап – пов'язаний з проголошенням незалежності України. Він характеризується новим осмисленням ролі архівів. В 1993 р. було прийнято Закон України «Про НАФ та архівні установи» (нова редакція – 2001р.). Відбулась демократизація архівної справи України. Політичними подіями в житті архівів стали наукові конференції, архівознавчі читання.
Лекція 2.
Тема: Історія розвитку архівної справи в Україні
План
1.Зародження архівів в Україні( доба Київської Русі та Галицько-Волинського князівства).
2. Розвиток архівної справи на території України в Литовсько-польську добу(15-І пол. 17 ст.).
3. Архіви Козацької держави ( середина 17-18 ст.).
4. Архівна справа в Україні в кінці 18 –поч. 19 ст.
5. Архіви в Україні в 19 – поч. 20 ст.
6. Розвиток архівної справи в добу Української революції (1917-1920 рр.).
7. Архівне будівництво в Західній Україні в 1920-1930 рр.
8. Архіви України в радянський період (1920-1980рр.).
9. Розвиток архівної справи в незалежній Україні.
Ключові поняття : регістри, метрика, фамільні архіви, радецькі книги, архівні комісії.
1.Зародження архівів в Україні( доба Київської Русі та Галицько-Волинського князівства)
Історія архівної справи в Україні невіддільна від світової історії зародження і розвитку архівів. Водночас вона пов’язана з історією державних установ, громадських об’єднань і рухів. Особливості формування і функціонування мережі архівів різних регіонів України, які перебували у складі Литви, Польщі, Росії та Австро-Угорщини, зумовлювались їхнім тодішнім адміністративно-політичним устроєм.
Взагалі вивчення історії архівів допомагає осмислити їх місце і роль в житті суспільства, пізнати закономірності еволюції різних типів архівів, простежити процес збирання документів та формування архівних фондів; стимулює теоретичні студії в архівознавстві.
Історія архівів та архівної справи в Україні починається з утвердженням її державності. Найдавніші писемні документи – грамоти періоду Київської Русі – виникали як результат взаємовідносин між великим князем і його васалами,окремими феодалами. Грамоти, переважно, закріплювали права на власність і привілеї , відображали діяльність землевласників; збирались і зберігались дружинниками і боярами.
Від часу запровадження християнства, як державної релігії та інституційного утвердження церкви на території України беруть початок церковні архіви . Монастирі, церкви, митрополичі та єпископські кафедри були центрами зосередження писемних документів.
Монастирі, крім важливих духовних осередків, були ще й великими землевласниками. Вони дбайливо зберігали документи про своє заснування, право володіння земельними угіддями, привілеї.
Давні монастирські архіви Київської Русі не збереглись через ворожі навали, війни, природні катаклізми. Давньоруські літописи не зафіксували відомостей про різного роду договори київських князів з чужоземними країнами, які скріплювались писемними документами. Зберігались вони в казні князя. Занотувались на пергаменті.