Учебное пособие: Архівознавство як наука: предмет, завдання, специфіка

Монастирі і церкви, засновані галицько-волинськими князями, крім маєтностей, грошових і речових пожертвувань, отримували богослужебні книги. На них робили, нерідко, записи про пожертви храмам, нотатки господарського плану.

Монастирські зібрання книг і документів відігравали роль архівів-бібліотек. Їх хранителями були ризничі.

Отож, виникнення архівів в Україні безпосередньо пов’язане з утвердженням державності на її землях, насамперед Київської Русі. Розширення державних функцій княжого двору, економічне зміцнення церкви зумовлювали зростання великокнязівського церковних архівів.

Формувались й особові архіви дружинників і бояр. Розпад Київської Русі, занепад Галицько-Волинської держави негативно позначились на розвитку архівної справи. Закладені архівні традиції знайшли продовження в литовсько-польській добі історії.

2. Розвиток архівної справи на території України в Литовсько-польську добу(15-І пол. 17 ст.)

У 14-16 ст. українські землі Волині, Поділля, Київщини, Чернігово-Сіверщини опинились під владою Великого князівства Литовського.

Литовська доба залишила багаті архіви центральних та місцевих установ. Особливістю державного устрою ВКП було зосередження центрального управління в руках великого князя. З великокнязівської канцелярії виходили документи, що регламентували життя на території ВКЛ: господарство, фінанси , військову справу, суд, відносини з ін. державами.

Акти, видані від імені великого князя, зосереджувалися в архіві,відомому під назвою Литовська метрика. Канцелярія встановлювала порядок видавання грамот. Виготовлену грамоту переписували і видачу її заносили до книги. Далі грамоту передавали для скріплення писарю. За «скріпою» писаря вона могла виходити від імені князя без його підпису. Канцлер чи підканцлер скріплював грамоту печаткою.

В діловодстві середньовічних установ використовувались регістри (реєстри) – книги з записом текстів вихідних документів. Акти верховної влади записувались до Литовської метрики. З 15 ст. відпуски грамот, які видавались від імені князя, копіювалися.

Оригінальні книги та книги записів документів ЛМ. нині зберігаються в Російському державному архіві давніх актів у Москві.

Варто відмітити, що у середньовічному діловодстві термін «метрика» відповідав термінові «реєстр» («регестр»).

Центральними архівом Речі Посполитої, куди після Люблінської унії (1569р) увійшли українські землі, була Коронна метрика. Ця назва закріпилась за урядово-адміністративними книгами, які вели у Коронній канцелярії. До книг вписували документи, виходили з королівської канцелярії – універсали, привілеї, акти, конструкції та ін.

Для інкорпорованих до Польської Корони воєводств – Волинського, Брацлавського і Київського у Коронній канцелярії започаткували з серпня 1569р. окрему групу книг – Руську (Волинську) метрику. Вона була структурною частиною КМ.

Книги перебували у віданні коронного канцлера, їх вели окремі «руські писарі» Коронної канцелярії.

Крім архівів центральних установ ВКЛ і Речі Посполитої, існували ще й місцеві архіви. У вигляді компактних архівних зібрань збереглись актові (судово-адміністративні ) книги місцевих замків, гродів і земств. Подібно до ведення книг у центральних установах, на місцях також існувала практика запису актів до книг. До місцевих архівів з великою кількістю актових книг ставились вимоги щодо їх належного зберігання. Найціннішу частину цих архівів становили привілей та інші грамоти, які визначили права міста. У деяких містах існували спеціальні книги – копіарій, куди вписували привілеї міста.

Отож, зміцнення державного управління на українських землях литовсько-польську добу, розвиток діловодства зумовили формування центральних і місцевих архівів.

3. Архіви Козацької держави ( середина 17-18 ст.)

Початок українського Державного архіву пов’язують з зародженням козацтва, формуванням Запорозької Січі, виникненням козацького управління. Історичні джерела 16 ст. засвідчують існування військового архіву у Трахтемирові Київського воєводства. Реєстрове козацтво зберігало в цьому місті свій арсенал, казну, королівські корогви, переховувало важливі документи – козацькі привілеї.

З утворенням козацько-гетьманської держави Б.Хмельницького, архів став державним. При гетьмані існувала Генеральна військова канцелярія, до якої надходили численні акти про внутрішнє врядування, дипломатичні відносини.

Необхідність наведення різних довідок для гетьманського правління, зумовили утворення архіву при Генеральній канцелярії. Оголював його і опікувався діловодством генеральний військовий писар. Державний архів за Б.Хмельницького розташовувався у гетьманській резиденції в Чигирині.

Під час військових походів деякі документи перебували в похідному архіві в гетьманському таборі.

Є свідчення про те, що канцелярія зберігала копії дипломатичних актів, надісланих до інших держав. Кожен гетьман зосереджував архів у своїй столиці.

У 18 ст. крім канцелярії гетьманського уряду, існували й інші інституції – Генеральна скарбова канцелярія (генеральний підскарбій видав архівом, генеральний суд, при якому було своє діловодство та архів. При канцелярії генерального обозного, який відав артилерію, також сформувався свій архів.

1722р. наказом Петра І було запроваджено правління Малоросійської колегії, в результаті діяльності якої відклались цілі архівні фонди. Були спеціально розроблені правила зберігання документів , їх обліку, створення довідкового апарату. Введена посада генерального архіваріуса.

В Україні – Гетьманщині архіви формувались і при полкових і сотенних канцеляріях. Полкове діловодство зосереджувалось в полкових канцеляріях. Відав нею полковий писар. В канцелярії було кілька відділів (повиттів), які ще називали «столами» і полковий архів, в якому зберігались оригінали документів.

Серед церковних архівів 17-18ст. найціннішими були монастирські фонди. Великі за обсягом фонди зосереджувались у Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому і Видубицькому монастирях. Не змінились особливості монастирських архівів, як мішаних сховищ і церковно-адміністративної документації. Поряд з практичним використанням монастирських архівних документів зростала їх роль як історичних джерел. Монастирі були місцем, де складались хроніки і літописи.

Монастирські архіви 18 ст. зазнали значних втрат через цілеспрямоване вилучення документів (на вимогу царського уряду).

Піднесення політичного і культурного життя в Україні в ІІ пол. 17-18 ст. прагнення козацько-старшинської верхівки закріпити за собою привілеї, права власності сприяли формуванню родинних (фамільних) архівів. Архівні зібрання найвпливовіших у Гетьманщині родин – Забіл, Кочубеїв, Маркевичів, Милорадовичів, Полуботків, Сулим та ін. охоплювали численні матеріали офіційних установ, документи на право власності та володіння, надання привілеїв, офіційне приватне листування, родовідні документи тощо.

Дбайливе ставлення власників до цих паперів було характерною рисою українського дворянства – еліти суспільства.

На жаль, фамільні архіви Гетьманщини розпорошувались при неодноразових поділах майна між спадкоємцями, поповнювали приватні зібрання колекціонерів. Псувались від несприятливих умов зберігання.

Унікальним документальним комплексом був архів Коша Нової Запорозької Січі, матеріали якого охоплювали 1713-1776 рр. Архів Січі існував ще з 17 ст. Січова школа готувала канцеляристів, що займались також питанням зберігання документів.