Учебное пособие: Архівознавство як наука: предмет, завдання, специфіка

З ліквідацією автономії України та введенням загальноросійського адміністративного устрою, розвиток українських архівів тісно пов’язувався з архівним будівництвом у Російській імперії. Зміни в адміністративному управлінні українськими територіями впливали на долю архівних фондів. Архіви ліквідованих установ надходили у розпорядження нових адміністративно-територіальних органів.

У 1831-1835 рр. у містах України було скасовано магдебурзьке право. Утворювались нові органи самоуправління – міські думи, при яких діяли архіви. Вони зберігали документи про права і привілеї міст.

Російські бюрократичні порядки, регламентація канцелярської служби сприяли зростанню документообігу. В 19 ст. поточне діловодство було відокремлене від архівів. Канцелярії непотрібні для поточних справ документи передавали до архівів за описом. В них, переповнених старими справами, документи зберігались без належного порядку.

На розвиток архівів в Україні у 19 ст. впливала загальна постановка архівної справи у Російській імперії. Так, за наказом 1798 р. судові справи в кожній губернії здавались по закінченні до архіву губернської судової палати. Указ 1800 р. вимагав справи адміністративного характеру передавати до архіву губернського правління, а фінансово-економічні справи зосереджувати у казенній палаті. Циркуляри та інструкції МВС передбачали впровадження архівів судових місць, канцелярій, виконавців, щорічний перегляд справ, яким минуло 10 років, та перевірку архівів раз на рік.

Військове міністерство, в свою чергу, розробило Правила передавання закінчених справ до архівів військових канцелярій. Упорядкуванням архівів духовного відомства з середини 18 ст. опікувався Святіший Синод.

Щодо ситуації з архівами на Правобережжі, то у 18 ст. тут співвідношення між архівними установами центральних і місцевих установ змінилось. Важливу роль відігравала місцева влада, що позначилось на складі архівів гродських судів, шляхетських станових судів, а також – архівів міського самоуправління, приватних архівів великих землевласників. Значно поповнились архіви магістратів і ратуш. Найважливішу групу документів в архівах становили актові книги. Іншу групу складали рахункові акти і книги. У великих містах вели так звані радецькі книги (сюди записували ухвали ради). У містечках, де міський уряд не ділився на лаву і раду, велись єдині міські книги.

Зміна устрою Правобережної України після її приєднання до Російської імперії, докорінно вплинула на архівну справу цього регіону. Вона здійснювалась за російським взірцем.

Церковні архіви Правобережжя відображали релігійну ситуацію в регіоні, церковну організацію, підпорядкування церков, адміністративне управління та ієрархію римо-католицької, греко-католицької та православної церков. На збереженість церковних архівів впливала соціально-політична ситуація на Правобережжі у 18 ст. Через безперервні конфлікти католицькі ієрархи не мали постійної резиденції, що призводило до розпорошення архівних комплексів.

З діяльністю найбільших землевласників Правобережжя – князів Любомирських, Сангушків, графів Потоцьких та ін. пов’язане формування магнатських архівів. Крім юридичних актів, у них зберігалось офіційне і приватне листування.

Важливим етапом у розвитку архівної справи було заснування історичного архіву у Львові, Центрального архіву давніх актів у Києві, Харківського історичного архіву, а також формування документальних колекцій і наукових архівів науково-історичних товариств. Цікаво, що огляди, описи, каталоги архівів і документальних колекцій наукових товариств публікувались в історичній періодиці, виходили окремими виданнями.

Поширеним явищем у 18 ст. на Україні було колекціонування писемних пам’яток приватними особами. Серед приватних документальних зібрань 19 ст. відомими і важливими у науковому відношенні були архіви історика О. Лазаревського. Історика М.Маркевича, дослідника А.Скальковського, М.Судієнка, музеєзнавця П.Потоцького. Характер і тематика приватних документальних зібрань зумовлювались особистими науковими інтересами збирача, його соціальним оточенням, видом занять.

5. Архіви в Україні в 19 – поч. 20 ст.

В 19 – поч. 20 ст. розпочавсь процес реорганізації архівної справи у Росії. Звичайно, він мав відголос і в Україні. В 1820 р. барон Г.Розенкампф подав ідею централізації архівів. Для управління об’єднаними архівними фондами він запропонував створити Головне управління архівами, яке б підпорядковувалося Державній раді. Йшлось і про необхідність фахової підготовки архівістів. Взагалі, активізація архівного руху в цей період була спричинена:

· загрозливим розмахом нищення документів;

· зростанням інтересу до архівів, у зв’язку з розвитком історичної науки і потребами суспільного життя.

Новий проект архівної реформи запропонував М.Калачов. Він вважав, що архіви повинні поділятись на поточні, довідкові при кожній установі й центральні історичні (їх передбачалось створити при центральних міністерствах та інших вищих урядових установах, а також у кожній губернії). Була пропозиція створити Головну архівну комісію, що відала б всіма архівами Росії і визначала б порядок знищення архівних документів. В результаті реалізації цього проекту, в Петербурзі створено Археологічний інститут, що займався професійною підготовкою архівістів. З ініціативи цього закладу були створені губернські вчені архівні комісії. Вони займались питаннями:

· розбирання документів, призначених до знищення;

· виділення важливих в історичному плані документів;

· складання описів і покажчиків;

· передання документів на зберігання місцевих історичних архівів.

При деяких учених архівних комісіях створювалися історичні архіви. Згодом комісії висунули програму організації центральних архівів у кожній губернії, якою архівним комісіям відводилась керівна роль у створенні центральних губернських архівів. Вчений Д.Самоквасов піддав критиці діяльність губернських вчених архівних комісій. Все ж останні здобули перемогу.

6. Розвиток архівної справи в добу Української революції (1917-1920 рр.)

Поворотним рубежем в історії архівної справи в Україні стала Українська революція 1917-1920 рр., відновлення Української держави. З проголошенням УНР, центральна Рада розробила ряд заходів щодо збереження архівів і підвищення їх ролі в суспільстві. Восени 1917 р. був створений Бібліотечно-архівний відділ при Генеральному секретаріаті справ освітніх ЦР. Основними напрямами діяльності цього відділу були:

· реєстрація архівів;

· складання описів відомих архівів;

· розширення діяльності архівних комісій;

· рятування приватних архівів;

· реєстрація українських документів в архівосховищах Росії та їх повернення на Україну.

Уряд ЦР надавав важливого значення розбудові системи державних архівних установ. У березні 1918 р. було засновано Державний військово-історичний архів, на який покладались функції архівного управління, що мало організувати військово-історичні архіви в Україні. Слід відмітити, що програма уряду ЦР передбачала реформування архівної справи. Проект реформи архівів був розроблений за правління гетьманату П.Скоропадського. Основний зміст її полягав у проголошенні державної власності на архівні документ. Центральною установою архівної системи мав стати Національний архів Української держави в Києві. В ньому мали зосереджуватись документи загальнодержавного характеру. Передбачалось створити губернські архіви для зберігання документів губернських інституцій. На жаль, проекти архівної реформи не вдалось реалізувати ні уряду П.Скоропадського, ні Директорії УНР. Все ж головна увага уряду Директорії була зосереджена на зберіганні архівних документів, зокрема військових архівних фондів.

Важливим етапом формування військово-архівних фондів стала архівна діяльність українських інституцій в еміграції, зокрема в Польщі. Тут, у м.Тарнові, було засновано Головний військово-історичний архів. Відповідно до Закону УНР від 1.09.1921 р. передбачалось створити за кордоном Музей-архів визволення України для збирання, впорядкування та охорони історичних документів і пам’яток визвольної боротьби української нації. !922 р. при Міністерстві освіти було створено Архівну комісію для «перебирання історичних матеріалів для Музею-архіву визволення України». Загалом, увага урядів ЦР, Гетьманату і Директорії у складних умовах війн та революції зосереджувалась на врятуванні архівних матеріалів, реєстрації архівів В Україні та українських архівних документів закордоном.

7. Архівне будівництво в Західній Україні в 1920-1930 рр.

У Західній Україні робота архівів велась згідно з декретом про утворення державних архівів та опіку над архівними матеріалами, прийнятим польським урядом 07.02.1919 р. Для керівництва архівами було створено Відділ державних архівів, який здійснював науково-технічний нагляд зав архівами міських і гмінних установ та громадських організацій, забезпечував охорону документів, готував інструкції, правила щодо комплектування архівів, зберігання та використання документів. На західноукраїнських землях було створено Державний архів у Львові. Одночасно при управлінні міста існував Міський архів стародавніх актів, заснований ще в середині 13 ст.