Катодне випромінювання утворюється у вакуумованій скляній трубці, в яку впаяні два електроди – катод і анод. При підключенні катоду і аноду до джерела струму високої напруги катод випускає невидиме для ока проміння, яке викликає люмінесценцію (світіння) розрідженого газу. В зовнішньому електричному полі це проміння відхиляється в бік позитивного полюсу, що показувало, що це проміння є потоком негативно заряджених часток (В. Крус, 1880 р.).

Радіоактивність відкрита А. Бекерелем у 1896 році. Вивчаючи фосфоризацію він помітив, що сіль K₂ ClO₂ (SO₄ )₂ · 2H₂ O діє на фотопластинку без попереднього освітлення. У 1898 р. М. Складовська-Кюрі та її чоловік П. Кюрі виявили в урановій руді ще два елементи, що діють на фотоплівку – полоній (Польша) і радій (промінь).

Здатність деяких елементів випромінювати невидиме для ока проміння, яке спричиняє почорніння фотоплівок, проходить через речовини, іонізує повітря називається радіоактивністю, а відповідні елементи радіоактивними – це самовільний розпад атомів радіоактивних елементів. У 1899 р. Е. Резерфорд встановив, що воно неоднорідне. Під дією магнітного поля радіоактивне випромінювання розщеплюється на три пучки: α – позитивно заряджені частки значної маси (у 1902 р. Резерфорд встановив: α → – ядро Не); β – негативно заряджені частки молекулярної маси (); γ – не несе заряду і не відхиляється в магнітному полі.

Заряд і маса електрону

Термін ”електрон” був введений в науку в 1891 р. Стопеєм. Він означав одиничний заряд, що входить до складу атома. Заряд електрона можна визначити на основі закону Фарадея (електроліз): один моль іонів (6,02 · 10²³ ) часток при пропусканні елетричного струму через розчин переносить електричний заряд рівний числу Фарадея (F): F = 96485 кул. Тоді:

= 1,602 · 10^–19 кул

Для визначення маси електрону використовують експериментально встановлену величину – відношення заряду електрона до його маси: е/m_e = 5,273 · 10¹⁷ ел.ст.од/г; е = 4,77 · 10 ел.ст.од; тоді:

m_e = 0,9109 · 10^{– 2 7} г

Якщо порівняти масу електрону з масою найлегшого елементу гідрогену

m_e / m_н =

то виявляється, що вона ≈1840 раз менша. Тому можна сказати, що маса атома сконцентрована в його ядрі.

У 1886 році М. Гольдштейн відкрив додатньо заряджені частки, у яких заряд був рівний заряду електрона, але протилежний за знаком, а маса часток співпадала з масою атома водню. Ці частки були названі протонами.

Рентгенівське випромінювання. Закон Мозлі. 1895 р.

В. К. Рентген відкрив рентгенівське випромінювання. Рентгенівське випромінювання виникає внаслідок зіткнення електронів з атомами металевої пластинки. Вивчення природи рентгенівського проміння показало, що воно відхиляється в магнітному і електричному полях і є електромагнітним випромінюванням з малою довжиною хвиль (0,06–20 Å), від катоду до аноду в рентгенівській трубці = 10⁴ – 10⁵ км/сек.

Рентгенівський спектр складається з неперервного спектру, який не залежить від матеріалу аноду і лінійного (характеристичного рентгенівського спектру) не залежить від матеріалу аноду.

Вивчаючи характеристичні рентгенівські спектри різних хімічних елементів Г. Мозлі встановив, що довжини хвиль для однотипних ліній відповідних серій (наприклад, К_α ) змінюються закономірно від положення елементів в періодичній системі. ”Лінії” кожної серії спектра при збільшенні порядкового номера елемента зміщуються в бік менших довжин хвиль. У 1913 р. на основі своїх експериментальних даних Г. Мозлі сформулював закон, за яким корінь квадратний з частоти з частоти

певних ліній одинакових серій характеристичного рентгенівського спектра прямо пропорційний порядковому номеру елемента

(a і b – сталі величині, які залежать від лінії спектра і серії; λ – довжина хвилі власного випромінювання елемента з порядковим номером z). Цей закон давав змогу визначити точні значення порядкових номерів для елементів за діаграмою

Чедвік (1920 р.) експериментально визначив заряди ядер ряду елементів і встановив, що у всіх випадках вони відповідають значенню z у формулі Мозлі.

Для всіх атомів, за винятком гідрогену, маси атомів у 2–2,5 раз перевищує заряди ядер і тому було зрозуміло, що до складу атома входить ще якісь елементарні частки. Дослідження ядерної реакції між α-частинками і ядрами берилію привели до відкриття нейтрону – частка, маса якої рівна масі протона, а заряд рівний нулю.

Відкриття нейтрона стало основою для створення протонно-нейтронної будови ядра.

В 1932 році була відкрита ще одна частка – позитрон (додатній електрон).

Вважається, що протон і нейтрон – це лише різний стан одної і тої ж частки названої нуклоном. Перехід протона у нейтрон супроводиться виділенням позитрона, а перехід нейтрона у протон – виділенням електрона.

Вслід за позитроном була відкрита ще мікрочастка. Ця частка, що немає заряду, була названа нейтрино. Нейтрино має масу спокою рівною нулю і володіє великою проникністю. Вся маса нейтрино зв’язана з його рухом.

Моделі будови атома. Атомні спектри. Теорія Бора

Катодне проміння і радіоактивність показало, що до складу атомів входять електрони. Оскільки атоми електронейтральні, то вони мають містити стільки позитивних ядер скільки і негативних.

Перша модель будови атома запропонована в 1903 р. Дж. Томсоном – кулька заповнена достатньо і негативно зарядженими частками, причому електрони в атомі розміщуються пошарово, а хімічні властивості елементів визначаються зовнішнім шаром електронів.

Для більш точного визначення внутрішньої будови атома Е. Резерфорд провів серію дослідів з α-частинками. α-частинки направлялись на металеві пластинки. Одна частинка на 10 000 відкидалась у вихідне положення – лише при зіткненні із значно більшим позитивним ядром.