Аналіз  вірша Сапфо до богів подібних

САПФО (VII-VI cm. до н. е.) Сапфо стала легендою ще за життя. Солон казав, що не хотів би вмерти, не вивчивши її віршів напам'ять. Профіль Сапфо чеканили на монетах, а Платон називав її «десятою музою». Вона досягла неймовірної для тієї доби майстерності у відтворенні найтонших душевних порухів людини. Що відомо про цю геніальну поетесу, з дев'яти книг якої до нас дійшли лише фрагменти (це одна з найбільших утрат світової літератури)? Сапфо має дві біографії — історичну й міфологічну. За першою, вона — аристократка, яка рано осиротіла й покинула рідний острів Лесбос, рятуючись від повстання. Сапфо почала віршувати в юності й відразу зажила поетичної слави. Вона була невисока на зріст, смаглява, мала виразні очі й довге волосся. Нібито її покохав і присвятив їй вірші відомий поет Алкей, але горда дівчина не відповіла йому взаємністю. Однак на згадку про це залишилися безсмертні літературні шедеври. Згодом поетеса повернулася на Лесбос, вийшла заміж і народила доньку, якій присвятила окрему книгу віршів... Міфологічна ж біографія Сапфо починається з її імені та місця народження. На еолійському діалекті, яким писала свої твори поетеса, її ім'я звучить як Псапфа й означає «світла, осяйна». Вона й справді стала яскравою зіркою на поетичному небосхилі не лише Еллади, а й усього світу. Та й народилася Сапфо на острові, якому самі боги призначили посісти особливе місце в еллінській поезії, бо, як мовилося, саме до нього морські хвилі принесли ліру загиблого співця Ор-фея. Тож не дивно, що на цьому острові народилася поетеса, рівна талантом божественному Орфеєві. • • • Жереб мені  Випав такий: Серцем палким Любити Ласку весни,         Розкіш, красу,  Сонця ясне   Проміння.Переклад А. Содомори • • • До богів подібний, мені здасться,  Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,  Голосу твого ніжного бриніння Слухає й ловить  Твій принадний усміх; від нього в мене  Серце перестало б у грудях битись;  Тільки я побачу тебе — і слова Мовить не можу.  І язик німіє одразу, й прудко  Пробігає пломінь тонкий по тілу,  В вухах чути шум, дивлячись, нічого Очі не бачать.  Блідну і тремчу, обливаюсь потом,  Мов трава пожовкла, безсило никну;  От іще недовго — й, здається, має  Смерть надлетіти...Переклад Г. Конура