Біографія павла тичини

Тичина Павло Григорович  народився 27 січня 1891 року в селі Пісках на Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі (хлопець мав чудовий слух  і голос, тож співав у монастирському хорі), потім  у Чернігівській духовній семінарії та Київському комерційному інституті. Під час навчання в Чернігові молодий талант взяли під крило М. Коцюбинський та В. Cамійленко.                     Збірка „Сонячні кларнети”, надрукована 1918 року, стала надзвичайною подією не лише для української, а й для всієї слов’янської літератури, принісши нову мелодику, нову форму, нове світовідчуття.                   Наступні збірки „Замість сонетів і октав”(1920), „Плуг”(1920), „Вітер з України” (1924) підтверджують визначне місце П.Тичини в українській поезії. Під час Другої світової війни, коли саме буття народу було під загрозою, поетична сила Павла Тичини вибухнула у віршах „Я утверждаюсь” і „Матері забуть не можу”.                 Помер П.Тичина 16 вересня 1967 року.                   У 1973 році встановлено літературну премію імені Павла Тичини.                     Поруч із суто дитячими віршами П. Тичини: „А я у гай ходила”, „Хор лісових дзвіночків” – його пейзажні мініатюри здавна стали класичними зразками поезії для дітей. Перу П. Тичини належать казки, написані за мотивами українського фольклору: „Кожум’яка”, „Дударик”, „Івасик-Телесик”, „Як Дуб із Вітровієм бився”, „Дума про трьох вітрів”, а також переклади та поетичні переспіви казок Максима Танка (з білоруської); Алішера Навої (з узбецької) та інші.