Быт и нрав запорожской сечи ПЛАН. Прошуууу!!!. Срочно надо

Вперше ми бачимо Запорізьку Січ очима Остапа й Андрія, синів Тараса Бульби. Спочатку - передмісті з кузнями, лавками, пекарнями, шинками, «... яке оживляє і годувало Січ, що вміла тільки гуляти та палити з рушниць». Потім - сама Запорізька Січ, де по полю були розкидані курені, які нагадували окремі держави. У кожному курені був свій отаман, свій запас провізії, свій кашовар. Незважаючи на це все козаки підпорядковувалися кошовому - отаману, «який вибирався зі своїх же запорізьких козаків». Всі важливі питання вирішували спільно, на загальних зборах.Прийом в Січ була проста - треба було сказати: «Вірую в Христа, в святу Трійцю» і перехреститися. На Січі була церква, куди козаки справно ходили на службу, але про піст і чути не хотіли.Законів на Січі було мало, але вони були занадто жорстокими. Якщо козак прокрався, поцупив якусь дрібницю, це вважалося ганьбою для всього козацтва. Козака прив'язували до ганебного стовпа і клали біля нього кия. Кожен, хто буде проходити зобов'язаний був вдарити його палицею. Це тривало до тих пір, поки козак не вмирав. Чи не платив боржника прив'язували до гармати. Він сидів там до тих пір, поки хто-небудь з друзів не викуповував його. Але більше, ніж злодіїв і боржників, на Січі не любили вбивць. За вбивство кара була найжорстокіша: «Вирили яму, пустили туди живого вбивцю, а на нього поставили труну з убієнним. Потім обох засипали землею ». .Кожен із запорожців готовий був померти за свого товариша і свою Вітчизну. Тарас Бульба, виголошуючи промову перед боєм, говорив козакам: «Немає уз святіше товариства». Сам він саме так вважав. Тому і вбив свого сина Андрія, коли дізнався, що той зрадив товаришів і Отечество.Козаки всьому вчилися самі, «юнацтво виховувалося й набиралося одним досвідом, в самому розпалі боїв». Головним заняттям запорожців була війна. «Перемогти або загинути» - такий девіз козаків, який вони писали на своїй зброї.І все ж, мені здається, що ніякі історичні заслуги не можуть виправдати жорстокості козаків до своїх же одноплемінників і до людей іншої віри. Хоча і запорожців ніхто не щадив: згадаймо страшну кару Остапа і Тараса Бульби.Запорізька вольниця, невибагливий побут, розгульні звичаї, суворі закони гартували і виховували козаків. Вони ставали хоробрими і безстрашними, витривалими і вмілими, захисниками віри і свого народу.