Чим відомий феофан прокопович

Феофан Прокопович був основним ідеологом реформ Петра І. Критичне вістря своєї теорії держави Ф. Прокопович спрямовує на князівсько-боярську опозицію процесу централізації держави і проти зверхності і автономії влади церкви стосовно держави. Створюючи свою теорію, Прокопович спирався на праці про державу і право Гоббса, Гроція, Пуфендорфа, глибоко вивчав вітчизняну історію. Але при цьому він створив свій оригінальний варіант теорії держави і державності. Ф. Прокопович пише ряд суспільно-політичних праць: «рос. Слово о правде и чести царской», «рос. Правда воли монаршей» та ін.. Де викладає основи ідеї міцної держави і застосовує їх безпосередньо до тогочасної Росії. За суттю сам Ф. Прокопович і його теорія стають промотором реформ у цій країні і головною причиною її зміцнення. Без практичного застосування теорії «регулярної держави» за часів Петра І і продовження цієї політики після нього не було б тій Росії, що відома науці історія.Першим принципом, на якому базувалася теорія «регулярної держави» Прокоповича, був принцип загальної (всенародної) користі: «Всяка верховна влада єдину свого встановлення причину кінцеву має — всенародну користь. Це лише знати народ мусить, що володар зобов'язаний його користю опікуватися, проте в справах опіки не народу, а єдиному Богові … підлягає». За Прокоповичем ця опіка царя включає добробут своїх підданих, їх повчання (духовне і світське навчання), державну безпеку. Феофан Прокопович приходить до висновку, що громадські та військові справи є головними в обов'язку царів.Другий принцип теорії Прокоповича — принцип централізації, який був однозначно направлений проти залишків феодальної роздрібленості. Щодо можливих державних устроїв, то Прокопович, як і інші дослідники проблем держави, вважав основними його формами аристократію, демократію й монархію. Оригінальна особливість підходу Прокоповича полягала в тому, що він не ставив питання про те який з цих устроїв є найкращим, а про те «який тому або іншому народові найпотрібніший».Ф. Прокопович пов'язав найкраще забезпечення народної користі з сильною політикою держави, а сила держави вбачається ним у єдності й неподільності. З цих позицій Прокопович жорстко критикував Берестейську унію й католицтво (як інструменти внутрішнього поділу народу Російської імперії на його думку), аристократичну олігархію, наполягав на необхідності підпорядкування Христової Церкви світській владі в російській державі на дотримання осудженого в католицтві цезарепапізму; що було вислідом тодішньої царської російської політики, догоджанням Прокоповича російській політиці, ніж позицією релігійного діяча. Створення «Духовного регламенту», який набув чинності закону, й заснування Синоду — органу управління Російською православною церквою, який підпорядковувався світській владі, були практичним втіленням ідей Прокоповича.