Чому письменник зображує історичних героїв до казкових

 Плідна праця Астрід Ліндґрен на літературній ниві залишила нам її безцінну спадщину. Кожен рік діти різних континентів починають знайомиться з популярними книжками цієї всесвітньовідомої шведської письменниці. Більшість з прочитаних ними казок-повістей, перевірені часом і стали справжніми бестселерами. Ознайомимося докладніше з найбільш відомими творами Астрід Ліндґрен, які були написані для дітей та підлітків.    Спробуємо зрозуміти надзвичайний феномен твору «Піппі Довгапанчоха», який понад сімдесят років не залишає байдужими, як маленьких читачів, так і дорослих. Чому головна героїня «Піппі» або «Пеппі», як її прозвали радянські перекладачі, щоб уникнути непотрібну асоціацію у читачів, викликала і викликає неоднозначну реакцію, як в середині минулого століття, так і сьогодні?    Ліндґрен займалася літературною обробкою історій про Піппі у той час, коли в шведському суспільстві відбувалися палкі дискусії з приводу методики виховання дітей. Більшість спеціалістів вважала, що необхідно враховувати дитячу психологію і запобігати застарілим умовностям, виявляючи повагу до їх почуття і мислення. Така новаторська позиція в дитячому вихованні заінтригувала Астрід і вона вирішила проекспериментувати, створюючи оригінальний сюжет про пригоди дівчинки Піппі.    Усі події цієї повісті-казки послідовно розкриваються з точки зору дитини — хороброї дев'ятирічної дівчинки Піппі або «Пеппі» (як назвали героїню в українських і російських виданнях). З перших сторінок книжки «Піппі Довгапанчоха» ми дізнаємося, що героїня твору «сама-самісінька» мешкала в старому будинку на віллі «Хованка». Її мама давно померла, а батька — капітана корабля змила велика хвиля під час бурі. Однак дівчинка сподівалася, що він врятувався і живе на одному з островів, «де повно негрів».    Піппі Довгапанчоха навіть уявляла його королем «із золотою короною на голові». Дівчинка вірила, що її батько збудує корабель і обов'язково повернеться до неї. Для того, щоб дочекатися батька на суші, Піппі вирішила оселитися в будиночку, який він для них придбав. Дівчинка залишила корабель, взявши з собою лише маленьке мавпеня, «що звалося паном Нільсоном» і велику торбу власних золотих монет. Пізніше, на одну з них, вона купила собі коня, про якого давно мріяла.    Зі слів автора книжки, ми бачимо, що Піппі була неймовірно сильною дівчинкою і тому «жоден поліцай на світі» не подужав би її. Коли їй хотілося випити кави на веранді, то вона могла спокійно підняти свого коня і перенести його в садок.     З точки зору дорослих людей з їх «застарілими», консервативними поглядами, Піппі мала досить дивний і непривабливий вигляд. «Її волосся морквяного кольору, цупко заплетене в дві кіски, стирчали мов палички, ніс нагадував картоплинку і був весь поцяткований ластовинням, рот був великий з білими зубами». Одяг Пеппі, позбавлений смаку, теж викликав велике здивування. Так, дівчинка носила «екстравагантну» сукню, яку сама пошила з блакитної тканини, додавши до неї декілька червоних клаптиків. Цей наряд доповнювали довгі різнокольорові панчохи. Одна — руда, друга — чорна. До того ж, дівчинка носила дивне взуття — чорні черевики, які були рівно вдвічі довші за її ступні.