Чому твір ірини прокопенко має назву " Про берізчиних друзів та ворогів"? Будь ласк

Зажурилася в лісі Берізка, гілки схилила, листи згорнула. Всі навкруги радіють: квіти цвітуть, пташки співають, кожна билинка, кожен кущик причепурилися, тільки Берізка сумна стоїть. Хтось коріння моє обгризає, — пожалілася вона сусіду Пневі, — і листя хтось моє об’їдає... Подивився Пень на всі боки, бачить — під деревом їжак прогулюється. Гей! — крикнув Пень сердито.— Це ти у Берізки коріння обгризаєш? — Фр! — обурився їжак. — Що мені — їсти нічого? Я й мишей ловлю, і хробаків, я навіть... навіть зі змією справлюся. Навіщо мені коріння обгризати? — Хто ж тоді цим займається? — Може, цей? — показав їжак на Борсука, котрий біля своєї нори нишпорив. — От видумали, — образився Борсук.— Я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. Може, то Кріт і Землерийка? Вони завжди у землі длубаються. — Е, ні, — запротестували Кріт і Землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо. Задумався Пеньок: хто ж це Берізку губить? Адже не тільки коріння у неї обгризають, а й листя об’їдають. Ні їжак, ні Борсук, ні Кріт із Землерийкою до листя не доберуться. Ось птахи — ті скрізь встигають: і на ріллі копаються, і на гілках дерев скачуть. Побачив Пень Шпаків і гукнув їм: — Гей, пернаті! Чи то не ви Берізці шкодите? — Що-що? — здивувалися Шпаки.— Щоб ми, птахи, дереву шкодили? Та ніколи! Вирішили тоді звірі та птахи під стерегти шкідника. Сховалися в кущах і чекають. Годину чекають, дві чекають, уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. Стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати. їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. Хто де сидів, там і заснув. І от тільки вони поснули, вибрався з-під корча жук Травневий Хрущ. Вусами поворушив, лапами потер і закричав по-своєму, но-жучиному: Гей, вилазьте із щілинок. З-під сосонок, з-під ялинок. Час настав, сюди скоріше. Вдосталь є смачної їжі! І зразу ж з усіх боків задзижчало, загуділо. Зум-зум-зум-зум-зум-зум, Ми завжди готові, кум! А Хрущ ще гучніше зазивав, навколо Берізки в’ється. Солоденькі тут листочки. Налітай, сини і дочки. Тьоті, дяді, баби з дідом, Пригощайтеся обідом! Хмарою налетіли Хрущі на Берізку, обсіли, обліпили, і листя за ними не видно. Затремтіла бідолашна, зарипіла. Почув їжак — Борсука штовхнув, прокинувся Борсук — Крота іі Землерийку розбудив. — Так ось хто Берізку губить! — закричали звірі. — Держи їх! Лови! — зняли галас Шпаки. Налетіли Граки, Дрозди, Зозулі та як почали Хрущів хапати. Зум-зум-зум-зум-зум-зум-зум, Ой, куди ж тікати, кум? — заметушилися жуки. Під дерева ховайтеся! Під дерева, — скомандував Хрущ. Хрущ під дерева, а там на них їжак з Борсуком чекають. Хрущі у землю, а тут їх Кріт і Землерийка хапають. Всіх до одного половили. Розгорнула Берізка листочки, розпрямила гілки і вклонилася своїм вірним друзям.